Connect with us

З життя

— Хочеш вийти за мого сина? Віддай свою дитину в притулок, — сказала майбутня свекруха…

Published

on

— Якщо хочеш вийти заміж за мого сина, віддай свою дитину до притулку, — сказала майбутня свекруха…

Перший чоловік Ніни був її другом з дитячого будинку. Обидва були сиротами, і їхня дружба переросла в кохання. Одружилися вони в 19 років. Вона одразу ж завагітніла, а він працював вантажником, щоб утримувати сім’ю. Жили вони в квартирі, яка належала бабусі Олега. Нінину кімнату довелося продати, щоб погасити старі борги за комунальні платежі, які залишилися після бабусі разом із квартирою.

Олег і Ніна жили скромно, але в любові. Їхнє щастя тривало лише три роки. Одного дня на роботі стався нещасний випадок, і Олег загинув, залишивши дружину і дитину. Ніні вдалося влаштувати сина в дитячий садок і піти працювати. Без освіти та досвіду вона змогла влаштуватися на пошту завдяки знайомству, їй допомогли знайти роботу. Зарплата була низькою, і грошей не вистачало. Але Ніна була рада й цьому. А коли з поштового відділення звільнився прибиральник, вона підробляла на його місці. Молоду жінку не бентежила робота, вона думала про сина, згадувала голодне дитинство і вірила в диво. І воно сталося. Принаймні, так вирішила Ніна.

— Дівчино, довго ще чекатиму в черзі? Я на вас поскаржуся! — невдоволено обурився чоловік. Ніна розбирала посилки і не встигала обслуговувати людей. — Наберуть ледарів, а потім дивуються…

Ніна не любила, коли ображали працівників пошти. Вона знала, що це важка робота, і їй було прикро за колег. Клавдія Семенівна, жінка з хворими ногами, вимушена була тягати коробки, адже з чоловіків у відділенні працював лише один, і той не щодня.

— Наступний, — сказала Ніна, відкриваючи віконце.

— Я вже втретє до вас приходжу! Знайдіть нарешті мого листа! Що ти за люди такі! — кричав чоловік, виливаючи негатив на Ніну.

— Вашого листа немає… Він відправлений назад, бо термін зберігання вже вийшов, — повідомила Ніна, і чоловік вдарив по стійці. Вона тріснула і впала, зачепивши Ніну. Але замість того, щоб заспокоїтися і вибачитися, чоловік ще дужче почав громити меблі. Невідомо, чим би все це закінчилося, якби не втрутився один із відвідувачів. Як потім з’ясувалося, він працював у поліції і зміг заспокоїти порушника. Він відвіз чоловіка до поліцейського відділку, щоб притягнути до відповідальності. Поштове відділення довелося закрити раніше, але відвідувачі самі розбіглися, коли хуліган трощив меблі, тому, крім майна і Ніни, ніхто не постраждав.

Клавдія Семенівна надала Ніні першу допомогу, а наступного дня працівниць пошти викликали до поліції для надання свідчень. Ніну опитував той самий поліцейський, Юрій. У той момент вона подумала, що чоловік у формі — це той ідеал, який зміг би її захистити не тільки від хулігана, але й від усіх життєвих негараздів. Ймовірно, у її погляді Юрій і розгледів той самий інтерес і надію. Виявилося, що він не одружений і не проти поспілкуватися в неформальній обстановці.

Юрій запросив Ніну в гості на вихідних. З сином погодилася посидіти Клавдія Семенівна, і Ніна з радістю вирушила на побачення.

Ніна не приховувала, що у неї є син, Олексій, а ось Юрій не розповів про важливу обставину… пізніше з’ясувалося, що він жив із матір’ю. І Зінаїда Євгенівна була в їхній сім’ї «поганим поліцейським». Вдома Юрій ставав підкаблучником, маминим улюбленцем, і вона командувала, як хотіла. Але Ніна дізналася про це тільки тоді, коли Юрій запропонував жити разом.

— Тобі треба познайомитися з моєю мамою. Вона у мене просто чарівна, — сказав він.

— Зінаїда Євгенівна знає про мене?

— Так. І їй не терпиться дізнатися про тебе більше.

Того вечора Ніна не змогла залишити сина з Клавдією Семенівною. Та й знайомство не передбачало таємниць. Тому Ніна, трохи хвилюючись, взяла Олексія і пішла на зустріч.

Зінаїда Євгенівна з порога поставила питання прямо:

— Це що за хлопчик?

— Мій син.

— Нам із дітьми наречена не потрібна, — заявила вона, змушуючи Ніну завмерти.

— Заходьте, не стійте на порозі, — сказав Юра. Чи почув він слова матері чи ні, Ніна не зрозуміла. Вона хотіла піти, але Юра втягнув її в квартиру і зачинив двері. — Мама пиріжків напекла, ідемо до столу.

При слові пиріжки Олексій оживився. Він був досить активною дитиною, чим сильно дратував Зінаїду Євгенівну. Вона з першого погляду не злюбила хлопчика і вирішила якомога швидше відвадити наречену. Але Юра був налаштований рішуче. Ніна подобалася йому, і він був закоханий. Вперше слово матері для нього стало не головним. І тоді Зінаїда Євгенівна вирішила діяти іншим методом. Вона на час відступила.

Ніна з Олексієм переїхали до Юри, а Зінаїда Євгенівна затаїлася.

— От одружимося ми з тобою, Ніна, і будемо жити довго й щасливо. Народимо дитинку… — мріяв Юрій. — Квартиру свою продати треба. Що буде пустувати? Об’єднаємо капітали та вкладемося у більшу. Чотирикімнатну візьмемо!

— Що тут об’єднувати. У сирітки твоєї нема нічого, крім дитини, — невдоволено скривилася Зінаїда Євгенівна. Вона була проти весілля, вважаючи, що для сина краще підійшла б заможна й самостійна дівчина без “причепи”. Але Юра вважав інакше. Хоча з сином Ніни він не займався і уникав його. Хлопчик тягнувся до нього, але отримував у відповідь лише ігнор або сварки. Ніна ж сподівалася, що з часом ситуація налагодиться, і сама займалася дитиною. Але що більше часу вони жили разом, то сильніше Юрій ревнував її до сина. А Зінаїда Євгенівна лише підливала масла у вогонь.

Ніна намагалася приділяти увагу всім, але Олексій вимагав дедалі більше турботи, а Юрій дедалі більше ласки. Почалися скандали. Але замість того, щоб знайти рішення проблеми, Ніна виявила, що вагітна, і не змогла приховати цю новину від сім’ї.

— Сидітимеш удома, нічого тобі працювати, — сказав ревнивий Юра, замкнувши її вдома з матір’ю і сином. Зінаїда Євгенівна не стала довго ходити навкруги і сказала Ніні в обличчя:

— Якщо хочеш заміж за мого сина, здай своє непорозуміння куди слід!

— Куди слід?! — зблідла Ніна.

— До дитячого будинку, звісно! Не прикидайся дурненькою, ти й сам все розумієш! Скоро народиться нормальна дитина, від Юрочка. А цей… нагуляний, нікому не потрібен.

— Як можете таке говорити?! Це жива людина, а не лялька! Я сама виросла в дитячому будинку і знаю, що це таке! Мій син буде жити зі мною, хочете ви цього чи ні.

— Це ще подивимося.

— Юра любить мене і не допустить цього…

— Тебе, може, й любить, а твій відплуток йому поперек горла. Ще побачиш…

Ніна довго плакала після цієї розмови. А потім зібрала волю у кулак і тихо зібрала речі, щоб піти. На щастя, її квартиру не встигли ні здати, ні продати.

Зінаїда Євгенівна не стала зупиняти наречену сина.

— Йди і не повертайся, — сказала вона навздогін.

Але Юрій, дізнавшись, що Ніна пішла таємно, прийшов у лють. Він приїхав до Ніни і почав стукати у двері. Ніні довелося відкрити.

— Повертайся додому, Ніна. Я без тебе не можу.

— Твоя мати ненавидить мого сина… — сказала вона крізь сльози.

— З нею сам розберуся. Поїхали.

Ніна повірила Юрію, та даремно.

З того часу її життя стало нестерпним. Він контролював кожен її крок, а свекруха, зрозумівши, що її план не вдався, почала будувати новий, ще жорстокіший. Вона щось підсипала Юрі в їжу, наговорюючи на Ніну. Той і раніше був ревнивим, але став зовсім некерованим. Коли Ніна пішла в магазин і вирішила трохи прогулятися з сином, він накинувся на неї з кулаками, вирішивши, що вона йому зрадила.

Юрія ніби підмінили. Він почав піднімати руку на Ніну, а вона не знала, як від нього втекти, бо зовсім не випускав її з дому. Свекруха спостерігала за всім і твердила:

— Позбудься Олексія, якщо хочеш, щоб Юра став таким, як раніше.

Таке життя негативно позначилося на здоров’ї Ніни, дитину вона втратила, а Олексій почав заїкатися. Урок, який дала їй доля, став занадто жорстоким. Але якби не викидень, у Ніни не було б можливості втекти з цього пекла, в яке перетворилося її життя та життя її сина.

Потрапивши до лікарні, вона розповіла медсестрі про те, що сталося у її родині, і їй допомогли. Звісно, про жодне весілля більше не було мови, хоча Юрій дуже вибачався перед Ніною, шкодуючи про те, що накоїв.

— Ніби пелена перед очима була. Сам не свій, прости! — виправдовувався він, а Зінаїда Євгенівна лише посміхалася. Вона домоглася свого і була задоволена.

Однак Юра приїжджав до Ніни. Просив повернутися і не міг її відпустити. Караулив біля дверей і погрожував, що, якщо вона не повернеться, він помре.

Одного разу він просидів під дверима всю ніч…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − 10 =

Також цікаво:

З життя2 хвилини ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя58 хвилин ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...