На шляху до мрії

— Богдане, ну що в тебе не так? Ти подивись — українська мова — двійка, алгебра — кол, а з літератури ти взагалі звалив! Чому ти не вчишся й постійно прогулюєш? Ну що мені з тобою робити, горе моє! — знову засмутилась Оксана, перегортаючи шкільний щоденник сина-восьмикласника.

— Не знаю, — похмуро відповів підліток і відвернувся від матері.

— Оксан, та залиш ти хлопця! Література, біологія… Я теж уроки прогулював, і нічого — нормальним чоловіком став! — почувся нетверезий голос чоловіка Тараса, який лежав на дивані в іншій кімнаті.

— Оце й видно! Ні, щоб з сином по-людськи поговорити, а тобі ж ніколи — третій день не просыхаєш! — крикнула Оксана.

— Та що тут такого?! Маю право! Я на твої не п’ю! У Василя вчора були іменини, п’ятдесят років, до речі! — буркнув Тарас, опустив голову на подушку й знову провалився у сон.

…Оксана народилася в інтелігентній сім’ї. Батьки прищепили дівчинці не лише гарні манери, а й дали гідне виховання. Оля старанно вчилася в школі, вступила на престижний факультет. Та злій іронією доля звела її із Тарасом.

Познайомились на студентській вечірці. Оксана була на четвертому курсі, а Тарас уже закінчив технікум і в…і влаштувався на завод, де з кожним днем все більше втопав у п’янках, а Оксана, сидячи в літаку й тримаючи руку Антона, нарешті зрозуміла, що інколи щастя — це просто вчасно піти.