Connect with us

З життя

Коли жили дідусь і бабуся, я вважав їх своєю справжньою родиною.

Published

on

В дитинстві, коли ще жили дідусь із бабусею, мені здавалося, що вони – це і є моя справжня родина. Чому? Бо мама постійно займалася працевлаштуванням жінок, що залишилися без підтримки рідних. Вона була якимось соціальним працівником. А тато… Тато у нас був творчою натурою, яка шукала себе то в малярстві, то в театрі, і так поступово розчинився в безмежному морі людського життя.

Мама мене любила. Але любила якось навально, від випадку до випадку. Раз на тиждень приїздила до нас з дідом і бабусею, привозила їжу і подарунки. Міцно цілувала мене, потім сідала обідати, пила з дідом самогон, хвацько закидаючи голову, а бабуся опускала очі донизу, розгладжуючи скатертину. Спливаючись ідеями, вона зникала на тиждень або більше, якщо виникали завали на роботі.

А ми з “батьками” залишалися, щоб жити далі тихо та статечно, з бабусиним городом, дідовими походами в ліс і безкінечними “філософськими бесідами” про прожите.

Моя бабуся була велична і, як я тепер розумію, — прекрасна. Вона мала розкішне волосся до старості, яке щотижня після лазні розчісувала напівкруглим гребенем, подарованим ще її матір’ю. А дідусь був сухим, підтягнутим, напрочуд мальовничим із сіткою зморшок, що починалися на чолі та бігли по шиї.

Загалом у нашої баушки чоловіки були «вимиті, чисто виголені (особливо добре поголений, звісно ж, я!) і завжди охайні», — так говорили в нашому селі. Згодом, уже в школі, я довго не міг звикнути до слова «вулиця» і продовжував казати, як у сім’ї.

Кого я любив більше? Досі не можу сказати, бо вони для мене були єдиним цілісним єством, від якого пахло борщем і цигарками, молоком і потом, нашим двором і лісом.

Коли я прокидався вранці, перше, що бачив, — скульптурне дідове обличчя, схилене наді мною. А його губи, сухі й гарячі, шепотіли, ледве я відкривав очі:
— Вставай, Микольцю. Баушка вже пампушки з часником напекла. А нас в лісі їжачок чекає, хоче нові історії розповісти.

Потім дід цілував мене вскользь, ледве торкаючись губами моєї щоки. А я бурчав і не розумів, що це і є щастя:
— Не-е-е, діда-а-а, не хочу ще… Спатиму ще… І пампушки хочу з варенням!
— Та ми зараз тобі це швидко влаштуємо, — переполошився дід, — Бауше перезаказ робимо.
І кричав у бік кухні:
— Баушка-а-а Маринка, наш король пампушки з варенням хоче! Почула?!

За мить на порозі з’являлося бабусине обличчя:
— А то що ж, я не знала б! І варення в вазочці, синенькій, вже насторожила. Ходіть-но вже!

Коли я вмивався, вони обидва стояли поруч, і бабуся тримала рушник з вишитим козликом, а дід намагався відняти його з «їїхніх» рук.

Потім ми їли. Ми з дідом. Бо бабуся не сідала за стіл, а створювала затишок і надавала значення процесу, коли чоловіки в домі їдять.

Вставали з-за столу, скупо хвалячи нашу господиню:
— Наїлися, мати…
— Так, баушка!..
І виходили на двір покурити.

Курив, звісно, дід, а я сидів поруч, тулився до нього боком і клав руки на коліна так само, як він.

— Ну, як ти? Готовий жити на сьогодні? – питав дід.
Я відповідально відповідав, але не одразу:
— Так…

Ми вставали, спльовували (обидва, бо після свого дідов пльовок мені недопалок під ніс просовував!) на недопалок і питали невидиму баушку, що вже в домі брязкала посудом:

— Нічого тобі не треба, поки що? Бо ми тада підемо в ліс.
— Так, бабо!..
З глибини дому долинало:
— Ідіть вже, а я поки подумаю, чим вас на день зайняти!..

Ми з дідом брали (дід брав) плетені кошики — великий для нього і маленький, майже іграшковий, дід особисто для мене сплів. Ішли в ліс. І він розповідав мені, чому у дятла голова червона, чому у сосни довші голки, ніж у ялинки, чому мама рідко приїздить, чому їжачки, як їх в руки береш, «пихають», куди подівся тато, чому у маслюків капелюшки «слизькі», чому наша бабуся така гарна, а дід… «не дуже» (це вже він сам говорив).

До обіду, коли вже й у лісі ставало жарко, ми поверталися. Завжди з трофеями: грибами, ягодами, травами, що класти до чаю, душистими.

Бабуся знову годувала нас, а потім клала мене в сінях, де було прохолодно, на топчан спати. Дідусі накривав своїм старим духмяним кожухом і сидів поруч, поки… поки не прилітала величезна птиця з синіми очима, дивилася на мене і питала: «Ти, Миколко, добре себе сьогодні поводив? Не засмутив діда з баушкою?»

Я чесно дивився на неї… і прокидався… А тут баушка вже молоко в кружку з маками налила й великий шматок білого хліба, який зранку спекла, поклала поруч.

А потім… потім ми з дідом щось у дворі чи в домі робимо, а баушка йде в город «побездельничать», «перевірити, чи все там гаразд». Заодно і грядки прополе, і поллє що-небудь.

Ми з дідом працюємо, бо розуміємо: чоловічі справи в домі мають робити чоловіки, а жіночі – баушка.

Тепер я вже старший, ніж були дід з бабусею тоді. І в мене інфаркт. Лежу після операції в лікарні. Лежу ось і думаю: треба обов’язково вижити, щоб був на Землі той, хто береже такі спогади.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 5 =

Також цікаво:

ES36 хвилин ago

# Un apartamento con vista al río en Riverside

Trabajo como contadora en una agencia de bienes raíces sobre la Magnolia Avenue, y era yo quien manejaba la cuenta...

FR1 годину ago

Ce que je pensais être la fin du monde

Élodie avait vingt-six ans et travaillait dans une pharmacie du quartier Croix-Rousse, à Lyon. Ce mardi de novembre, il pleuvait...

FR2 години ago

Ce qui restait quand Julien est parti chercher son “moi profond

J'avais quarante-six ans quand Julien a décidé qu'il avait besoin d'"authenticité". Moi, j'ai découvert ce matin-là que j'étais le décor...

FR3 години ago

Le garage qui portait mon nom

J'avais vingt-trois ans quand j'ai épousé Julien, à Angers. Je travaillais comme aide-comptable dans un cabinet d'expertise, rue Plantagenêt. Un...

ES3 години ago

El espejo de la cocina de Rosario

El espejo del pasillo Veintiséis años llevaba Marisol Aguayo casada con Ernesto cuando se quedó parada frente al espejo del...

FR3 години ago

Le miroir de l’entrée

Vingt-six ans que je passais devant ce miroir sans vraiment m'arrêter. Ce jeudi-là, en repassant la housse de couette dans...

FR3 години ago

Le gant brûlé

Le tablier sentait encore le levain quand ma belle-sœur me l'a arraché des mains, comme si un simple bout de...

EN4 години ago

**El garaje que nadie quería ver**

—¿Todavía manejas ese Honda del año del cometa, Marcus? —Diane dejó la copa de vino con un golpecito seco sobre...