Лист і дарунок від долі

Лист до Миколая та подарунок долі

Олег їхав у ліфті, навіть не підозрюючи, що звичайна поїздка перетвориться на знайомство, яке змінить його зиму. В кутку стояла молода жінка у сірій куртці, тримаючи за ручку дівчинку років п’яти. Та уважно подивилася на Олега своїми великими блакитними очима, а потім раптово посміхнулася йому.

— Ти їдеш на роботу? — без сорому запитала вона.

— Соломіє, з незнайомцями треба на «ви», — ніжно поправила її матір, вибачливо посміхнувшись чоловікові.

Олег усміхнувся у відповідь і кивнув.

— Так, їду в офіс.

— А лист до Миколая ти вже написав?

Він розсміявся. У ці казки він не вірив навіть у дитинстві, але розчаровувати малу не став. Вона гордо простягнула йому пом’яту картинку. Він автоматично поклав її у кишеню і, попрощавшись, вийшов на вулицю.

Весь день Олег намагався забути ту зустріч — заривався у роботу, проганяв спогади про колишню наречену, яка в останній момент відмовилася від весілля. Він переїхав у інше місто, щоб почати знову. Та навіть у тиші нової оселі не вдавалося заглушити біль.

Ввечері, гуляючи засніженими вуличками, він згадав про ту картинку. Діставши з кишені, прочитав дитячим почерком: «Будь завжди щасливий і ніколи не сумуй!» На душі потеплішало. Він поставив листівку на полицю — щоб бачити її щодня.

За кілька днів до Нового року він подзвонив господині квартири, щоб дізнатися, де мешкає та дівчинка. Наталія Василівна із задоволенням розповіла — виявилося, мама з донькою живуть на поверсі вище, а звуть маму Оксана.

Ввечері Олег постукав у двері. Оксана здивовано завмерла, побачивши його.

— Вибачте, — зніяковіло почав він, — я прийшов до Соломії. Справа в тім, що до нашого офісу тимчасово завітав Миколай. Він попросив мене знайти дівчинку на ім’я Соломія та передати йому листа особисто.

Дівчинка миттєво вискочила з-за маминої спини:

— Я ж знала, що він тебе пошле! Зачекай, я зараз!

За хвилину Соломія повернулася з великим конвертом, прикрашеним сніжинками та серцями. На ньому було написано: «Миколаю особисто в руки!»

— Тільки мамі не показуйте! А то бажання не збудеться!

— Обіцяю, лист дійде до адресата, — усміхнувся Олег.

Дома він не втримався й відкрив листа: «Дорогий Миколаю! Мене звати Соломія. Я була гарною дівчинкою. Дуже прошу — принеси мені великого м’якого ведмедика. І… нового тата. Бо в мене зовсім нікого немає».

У новорічну ніч Олег знову опинився біля їхніх дверей. Оксана відчинила й остолібеніла — перед нею стояв він із величезним рожевим ведмедем у руках.

— Миколай попросив передати це гарній дівчинці Соломії, — промовив Олег.

Соломія стрибала від щастя, обіймаючи то маму, то Олега.

Оксана запросила його залишитися на святкування. За столом дівчинка раптом запитала:

— А як із моїм другим бажанням?

— Із другим поки складно… — завагався Олег.

— А що ще загадала? — обережно запитала Оксана.

— Я попросила Миколая нового тата. Та якщо у нього зараз із татами напружено, може, ти залишишся?

Соломія солодко позіхнула й заснула, притиснувши ведмедика.

А двоє дорослих сиділи мовчки, схилившись над салатами, червоніючи й посміхаючись. Сніг за вікном лягав пухнастою ковдрою, а в квартирі вперше за довгий час було по-справжньому тепло.