Найкращий чоловік — той, хто не існує

Ой, слухай, я тобі таку історію розповім!

Надія вже давно забула, що таке дива. Після розлучення минуло шість років. Шість нескінченних зим, весен, літ та восен. Донька вже рік як вийшла заміж і поїхала до Львова, дзвонила рідко, а розмови зводилися до “мам, усе нормально”.

А чи хтось питав Надіїне “нормально”? Їй було всього сорок два — вік, коли жінка розквітає, вчиться знову дихати. Але кому потрібен цей розквіт, якщо зустрічати його ні з ким?

Вона вміла все — готувала так, що аж слинки текли, закатувала огірки з помідорами, що сусіди аж позаздрили. Балкон стояв, як музей її самотності, заставлений банками. “Ну не пропадати ж мені в чотирьох стінах, така гарна!” — жартувала вона подругам. А ті у відповідь: “Та не пропадай! Шукай! Дивись, скільки чоловіків навколо!”

І ось хтось із них шепнув: “Сходи до шлюбного агентства. Там, кажуть, підбирають ідеально підходящих. Називається красиво — «Найкращий чоловік»”.

Надія скептично фыркнула: “Та це ж смішно. Немов у магазині — вибирай, міряй, повертай!” Але потім згадала свої сорок два і старі дідові годинники на стіні, що цокали, як вічність. І пішла.

Її зустріла жінка у вишневому піджаку та окулярах у формі сердечок.

— У нас все серйозно, — посміхнулась вона. — Підбираємо кандидатів, видаємо на тиждень. Хочеш — залишай, не підійшов — повертай.

— Що, буквально “видаєте”? — усміхнулася Надія.

— Так! Живе з вами. Одразу видно — ваш чи ні. Економимо час. Маніяків нема, перевірка сувора.

Надія раптом захотіла спробувати. Обрали п’ятьох. Оплатила. Перший мав прийти вже сьогодні ввечері.

Вона дістала з шафи своє блакитне плаття — “колір надії”, як казала мама. Наділа сережки з фіанітами, що лежали у старій коробочці від парфумів. Серце билося, між тривогою та страхом.

Дзень! — дзвінок. Надія заглянула у вічко. Троянди. Величезний букет. Серце затремтіло. Відчинила двері. Чоловік був гарний, як на фото, у костюмі, з впевненою усмішкою. Сіли за стіл, їжа готова — салати, м’ясо, торт…

Він спробував салат, скривився:
— Пересолила.

М’ясо —
— Жорстке.

Вино —
— Що за дешевка?

А потім устав, пройшовся по квартирі й, оглядаючи все, немов критик:
— Меблі простенькі. Кухню треба переробляти.

Надія взяла букет і спокійно простягнула йому:
— Я троянди не люблю. Усього доброго.

Тієї ночі вона трохи поплакала. Було боляче. Але попереду були ще четверо.

Наступного вечора з’явився другий. Від нього пахло горілкою.
— Вже почав святкувати знайомство? — обережно запитала Надія.
— Та годі тобі! Давай телевізор включай, матч же йде!

— У себе вдома подивишся, — сухо відповіла вона і зачинила двері.

Третій прийшов через день. Не красенВтретій був у брудних чоботях і заношеній куртці, але коли вправними руками відремонтував старі дідові годинники, Надія на мить подумала: “Може, цей?”, — поки його трактороподібний храп не прогнав останні надії, і тоді вона вирішила — найкращий чоловік той, якого немає, адже тільки в самотності знайшла справжній спокій.