– Навіщо ти мерзнеш на холоді? – запитала жінка, здригаючись від морозу.

– Що ти сидиш на морозі? – запитала Галина Сергіївна, зморщивши від холоду.

Дівчина підвела на неї очі та сумно поглянула. На вигляд жінці було років сорок п’ять, не більше. Вона виглядала такою гарною та доглянутою, але трішки сумною.

– Вибачте, я піду, якщо заважаю! – тільки і сказала вона.

– Я ж не виганяю тебе. Просто запитала, чому ти тут сидиш? Надворі ж зима! – вже м’якше перепитала жінка.

Того дня було особливо холодно, та й вітер завивав. Недобре в таку погоду на лавочках просто так сидіти.

– Мені нікуди йти! – сказала дівчина і розплакалася.

Її звали Оксаною. І їй дійсно не було куди подітися. Кілька днів тому її вигнав з дому рідний батько. Вона приїхала в це місто, щоб трохи пожити у своєї тітки по маминій лінії.

Мама Оксани померла три роки тому. Після її смерті батько став багато пити. З кожним днем стосунки з ним ставали все гіршими, а через три роки вже були нестерпними.

Олексій, так звали її батька, все частіше приводив додому своїх дивних друзів. Іноді вони чіплялися до його доньки, вона скаржилася, але батько навіть не намагався їй допомогти. Доводилося відбиватися самій. І ось після чергової сварки з його так званими друзяками, батько просто вигнав її з дому.

– Забирайся! Ти тут нікому не потрібна! З тебе користі мало, приживалка! – крикнув він на доріжку.

Оксана приїхала до тітки Марії в надії, що вона її прихистить, але в тій квартирі просто не було місця для ще одного квартиранта. У неї своїх троє дітей. До того ж зараз з ними жила свекруха та золовка з донькою. Всі вони тулились у трикімнатній квартирі.

Марії нічого не залишалося, як відправити племінницю назад до батька.

– Їдь назад, батько тебе прийме. Поплач, якщо буде потрібно. Вибачення попроси, якщо треба. Ти ж бачиш, у нас зовсім немає місця. Прости, мила. Ти маєш повне право жити в батьковій квартирі. Він муситиме це зрозуміти! – тільки і сказала тітка, навіть чаєм не напоїла.

Оксана пішла. Їй стало так прикро, але повертатися до батька не хотілося. Нічого хорошого її там не чекало.

Вона довго блукала засніженими вулицями міста, поки не втомилася. Вирішила трохи відпочити на лавці, коли до неї підійшла та незнайомка.

– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім маленька ще! У тебе що, батьків немає?

Оксані вже виповнилося вісімнадцять. Вона навчалася в коледжі. Зараз якраз канікули. Вона не встигла все добре обміркувати, коли в поспіху виходила з дому. Тільки під час цієї довгої прогулянки змогла осягнути, як тепер все буде непросто.

– Більше немає, – тихо сказала дівчина і уткнулась носом у коліна.

Вона сиділа на лавці, піджавши ноги до грудей, щоб зігрітися. Руки вже посинішали від холоду. З носа текли соплі. На вії постійно налипали сніжинки, що падали з неба.

Галині Сергіївні стало шкода дівчинку. У неї самої був син трохи старший. Не можна залишати дітей у біді, хоч і чужих.

– Ходімо до мене. Хоча б чаєм тебе напою, а то в тебе зуб на зуб не потрапляє! – запропонувала вона.

Оксана погодилась. Вони разом піднялися на другий поверх, де жила Галина. У неї була простора квартира, але, що набагато важливіше, там було дуже тепло. Дівчина нарешті змогла зігрітися.

– Борщ будеш? – запропонувала господиня дому.

Оксана лише вдячно кивнула. Востаннє вона їла вчора ввечері. Коли перед нею поставили тарілку гарячого борщу, дівчина накинулася на неї, ніби не їла цілий рік.

Після трапези вона розповіла своїй новій знайомій про те, що з нею сталося. Галина Сергіївна лише невдоволено похитала головою.

– Так, сумно все це. А знаєш, залишайся в мене. Місця нам усім вистачить. Мій син зараз в армії служить. Повернеться лише через два місяці. Але в нас цілих три кімнати. Залишайся, поки не вигадаєш, що робити далі.

– А де ваш чоловік? – поцікавилася гостя.

– Помер п’ять років тому. До сих пір за ним сумую. Самотньо мені буває одній, розумієш? Разом веселіше все-таки. Тож можеш пожити в нас. Я буду рада компанії. І Васька також. Правда, Васька? – спитала жінка, звертаючись до рудого кота, який сидів біля столу та вмивався.

Оксані стало трохи незручно, точніше дуже незручно, але вона погодилася. Їй усе одно нікуди було діватися. Нікому вона була не потрібна. Так вони й почали жити удвох.

Галині одразу сподобалась дівчинка. Вихована і культурна. Видно, материнське виховання не вивітрилось за три роки життя з батьком-алкоголіком.

Оксана була акуратною, не боялася домашньої роботи. Прибирала дуже старанно, посуд мила, з радістю вчилася готувати.

Оксані довелося залишити коледж, але вона вирішила наступного року спробувати вступити до іншого навчального закладу.

Галина Сергіївна допомогла їй знайти роботу на той час, поки вона не навчається. У магазині біля будинку працювала її добра знайома. Вона взяла до себе молоденьку дівчину без досвіду продавцем на свій страх і ризик, але потім навіть якось зустріла Галю на вулиці і подякувала.

– Хорошу ти мені працівницю запропонувала! Працьовита, скромна, розумна.

Оксана була дуже вдячна Галі за притулок. Не раз їй про це говорила. Намагалася допомагати всім, чим могла, щоб не почуватися марною приживалкою. Вони встигли подружитися.

Та й кіт Васька прив’язався до молоденької подруги господині. Любив спати з нею в одному ліжку. Повсюди бігав за нею слідом.

Через два місяці повернувся з армії син Галини. Коли він прийшов додому в формі та з букетом квітів для матері, Оксана побачила його вперше. Раніше тільки на фото дивилася, що стояли на серванті. І то переважно, де він маленький. Хлопець був дуже гарним.

Напіщавшись з матір’ю, Михайло нарешті помітив гостю.

– Привіт, а ти хто? – здивовано спитав він, дивлячись на худеньку блондинку в домашньому платті.

– Ой, синочку, це наша гостя. Її звати Оксана. Там довга історія. Поки що вона житиме з нами. Сподіваюся, що ви подружитеся! Дивись, ображати її не можна. Вона дуже хороша дівчинка!

– Та я і не планував! Думав, ти мені вже сестричку змайструвала, поки я служив! Якби знав, ще б букет квітів прихопив! – сказав хлопець і усміхнувся їй. – Приємно познайомитися!

Оксана навіть не змогла нічого відповісти. Вона просто стояла і дивилася на нього. Так сильно він їй сподобався. Через кілька секунд вона змогла взяти себе в руки і нарешті відвела погляд.

Повернувшись після армії, Михайло змужнів і зміцнів. Навіть мати здивувалася, яким міцним і статним він став, а Оксана так і зовсім побачила в ньому свій ідеал. Правда кажуть, що армія робить з хлопчиків чоловіків.

Відпочивши приблизно тиждень, Михайло теж почав шукати роботу. Восени він планував вступати в університет, але до неї ще потрібно було дожити, а сидіти на шиї у матері він не планував.

Так вони й жили разом. Зустрічалися здебільшого вранці та ввечері, а решту часу пропадали на роботі.

Миша і Оксана швидко знайшли спільну мову. Все-таки майже одного віку. Багато спільних інтересів. Вечорами вони часто розмовляли ні про що або дивилися разом фільми. Вони й самі не помітили, як прив’язалися один до одного, але зовсім не як брат і сестра.

Оксана не могла зробити перший крок, адже боялася образити Галину Сергіївну. Миша теж не наважувався, бо не знав, що їхні почуття взаємні. Тільки мама все помічала. Вона розуміла, що між ними зростає щось більше, ніж просто дружба, але не втручалася.

Якось увечері Галя сиділа і розмірковувала про це. Намагалася зрозуміти, чи сподобалася б їй Оксана як невістка? І так, у ній було багато якостей, які їй би подобалися як майбутній свекрусі. Тоді Галина і вирішила трохи підштовхнути молодь один до одного.

Коли настало літо, вона купила дві путівки на море. Хотіла поїхати з сином начебто, але в останній момент сказала, що в неї є важливі справи на роботі. Ніяк не може вирватися. Під цим приводом вона відправила на відпочинок Мишу разом з Оксаною.

– Не гайся! А то заберуть! – сказала вона синові з хитрою усмішкою на доріжку.

Миша все зрозумів. Мама не помилилася. Додому вони повернулися закоханою парою, а ще через місяць оголосили про своє бажання одружитися.

І хоча багатьом могло здатися, що це занадто поспішне рішення, Галина не стала заперечувати.

Зрештою, гарні невістки на дорозі не валяються. Правда, іноді їх вдається знайти на лавці біля під’їзду в морозний день, але це скоріше рідкість. Пощастило їй. І синові її пощастило.

Сусіди, правда, за спиною шепотілися. Та й деякі знайомі в очі казали Галині, що вона, мовляв, сина на бідній приживалці оженила. Опрометилася, казали, але вона-то точно знала, що все зробила правильно.

Навіть через багато років, Галина жодного разу не пошкодувала, що тоді підібрала замерзлу дівчинку на вулиці, обігріла її і запросила до себе жити, бо Оксана стала доброю та вірною дружиною її єдиному синові. Любила його всією душею. Подарувала бабусі трьох чудових онуків і багато теплих спогадів.