Неймовірний поворот: він одружився на своїй мамі, і вони їй про це сьогодні розповіли

Їй — 12, йому — 22, мамі — 32. Вчора він став чоловіком її мами. Вони повідомили про це їй сьогодні.

Дівчинка зачинилася у своїй кімнаті і цілий день не виходила з неї. Її кликали, мама підходила до дверей, запрошувала піти разом в кіно, на атракціони, в парк, у гості. Вона наполегливо мовчала. Лежала на своєму дивані. Спочатку поплакала. Потім заснула. Потім просто дивилася в стелю і думала. А до вечора дуже захотіла їсти і вийшла сама.
Звикала пару років. З гостротою приймала кожне слово мами. Презирливо кривилася, спостерігаючи їх разом. Відмовляла взаємністю, грубила, ненавиділа.
Мамина молодша сестра намагалася з нею поговорити. Не піддавалась. Думала втекти з дому. І одного разу так і втекла. До ночі сиділа навпочіпки в сусідньому домі на сходах, що вели на горище. Потім змерзла і вирушила до тієї самої маминій сестри.
Коли за нею приїхала мама, дівчинка вже зігрілася і повечеряла. У мами дрібно тремтіли руки і були заплакані очі. Мама приїхала за нею сама.

Додому поверталися на таксі. Вона бачила мамин профіль. Мама була старою. А він виглядав привабливо.
Тоді вперше він зник на цілий місяць. Дівчинка нічого не питала маму. Мама нічого їй не говорила. Але вдома стало, як раніше. Вона і мама. Навіть потихеньку стосунки потеплішали. І дівчинка заспокоїлась.
А потім він знову з’явився в квартирі. Молодий мамин чоловік. І дівчинка змирилася з тим, що він увійшов у їхнє життя назавжди.
Їй — 18, йому — 28, мамі — 38. Вона одного разу передавала йому ніж через стіл. Вони обідали. І навмисне трохи довше зазвичай затримала свою руку в його руці. І дивилася при цьому прямо в очі. Він теж дивився прямо в її очі. Мама зблідла і опустила голову. Всі доїдали мовчки.

А потім, коли мами не було вдома, вона підійшла до нього, уткнула чолом в спину і затамувала подих. Він на секунди застиг, повернувся, легенько її відсторонив, трохи струснув за плечі і попросив не валяти дурня.
І вона осяглася в істериці. Ну чому-чому-чому?! Що ти знайшов у ній?! Вона ж старуха! У неї повно зморщинок на шиї, ти хіба не бачиш? Навіщо тобі старуха?!
Він приніс воду, посадив її в крісло, накрив пледом. І вийшов, грюкнувши дверима. Вона сиділа в соплях, ковтала сльози і розуміла, що треба йти в гуртожиток або на квартиру. Її тільки що відштовхнули, як кошеня. Знехтували. Принизили. Відсунули.
Він був красивим. Він їй снився. Він не приходив додому. Мама мовчала. Вони обидві ходили по дому, як тіні.

Повернувся через кілька днів. Мами не було, вона знову була одна. Сиділа за столом на кухні, пила чай і писала конспект.
Він підійшов до столу, у неї завмерло серце. Сів навпроти і, дивлячись їй в очі, втомлено промовив: я люблю твою маму, прийми це, не тебе, твою маму, і давай більше до цього не повертатися і не тріпати нерви одне одному, ти ж доросла дівчинка.
І жодного разу не відвів очей, поки говорив.
Доросла дівчинка пролежала всю ніч з сухими очима і порожньою головою, а вранці натрапила на нього і маму на кухні. Вони цілувалися. Її нудило, і вона ледве встигла втекти у ванну.
Місце в гуртожитку знайшлося. Мама просила повернутися. Потім, трохи часу згодом, дала їй гроші на квартиру.

Їй — 25, йому — 35, мамі — 45. На диво, стосунки майже налагодилися. Вона приходила в гості. Вони разом обідали, балакали і сміялися. Мамина сестра їй одного разу сказала: слава богу, ти виросла.
Мама була щаслива, вона була спокійною, він був як і раніше красивим. Ні, він був дуже красивим. Занадто. Вона ловила себе на думці, що всіх своїх шанувальників порівнює з ним. І ця думка їй не сподобалася.
А потім у неї сталася нещасна любов. Безвихідна. Він був одружений і не збирався йти з дому. А вона його любила. Чекала у роботи. Плакала. Не хотіла бути «дружиною на обідню перерву». Все відбувалося гірко, розірвано, болісно. Він возив її на море. Дарував подарунки. І дивувався, невже їй цього недостатньо? Невже обов’язково потрібно все це помістити в якийсь формат, заздалегідь походивши у фаті? І зубні щітки в склянці. У нього це вже було. Навіть найбільша любов перетворюється на нудну справу, коли люди постійно миготять одне перед одним, вирішуючи спільні побутові проблеми.

Вона не погоджувалася, вперто мотала головою. І пам’ятала, як її маму цілував чоловік на кухні. А вона, дурна, втікала у ванну, де її вивертало від огиди. Як вона не розуміла, що життя вдвох може бути інакшим? Красивим. Спокійним. Справжнім.
Того року її штормило сильно. Вона рідко забігала додому. Пару разів перетиналися з мамою в кафе, пару разів заїжджала до них. Мама трохи схудла. Їй це і зрозуміло — мама взагалі дуже серйозно за собою доглядала. У мами як і раніше був красивий чоловік, і вона, доросла і вже все розуміюча, остаточно відчула свою маму.

Їй — 28, йому — 38, мамі — 48. Їй підвернулася робота в іншому місті, і вона поїхала. Вірніше, роботу в іншому місті вона шукала сама. Рятуючись від колишніх важких стосунків, які вкрали у неї майже три роки життя.
На новому місці освоїлася. Заспокоїлася. І навіть зав’язалися романтичні стосунки з колегою. Неодруженим і симпатичним. Мов повинно було виходити заміж, дітей народжувати. І щось вирішувати зі своїм життям.
Мамин чоловік приїхав у відрядження в її нове місто. Вони пішли обідати разом. Їй було легко і весело. Вона розповідала йому докладно про своє нове життя, розпитувала про справи, про маму. Він відповідав. Вона перевела погляд на його руки і гостро, фізично, відчула, як хоче, щоб він її обійняв…
Він, здається, зрозумів. Замовк. Підбирав слова. Боявся образити. Сказав таки. Він любить її, маленьку примхливу дівчинку, він знає і відчуває її біль, прикрощі, бажання, вони завжди будуть добрими друзями, і вона завжди зможе розраховувати на його допомогу.
Обом було ніяково. Вона похитала головою і засміялася: ну і справді, чого вона від нього хоче?

А потім він їй зателефонував і сказав, що мама нездужає, чекає на неї. Вона відразу передзвонила мамі, у тієї був втомлений, але підбадьористий голос. Звісно, моя дівчинка, можна на вихідні. Не на ці, так, роби свої справи. Давай на наступні. Так, буду рада тебе бачити, дуже скучила. А ти пробачила мене, раптом несподівано спитала мама. Ну, за нього пробачила? Він тобі подобався, я побачила і зрозуміла це відразу. І я сто разів пошкодувала, що так все склалося. Ти пробач мене, будь ласка. Менше всього я хотіла заподіяти тобі болю…

А потім він знову зателефонував їй і сказав, що мама в лікарні. І треба їхати. Два дні її відрядження, і вона приїде. Два дні — це не довго адже, правда? Недовго, приїжджай, якраз будуть аналізи і діагноз.
Вона приїхала. До мами вже не встигла. Він стояв у лікарняному коридорі з порожніми очима. Красивий і неземний. Важко на неї подивився. І обернувся до вікна.
Після похорону вона ходила привидом по квартирі. Перекладала речі, бралася перемивати чистий посуд, заварювала по кілька разів і виливала охололий чай, вимила вікна.

Він теж зайнявся чимось. Повертався пізно з роботи. Не вечеряв. Тихо пробирався в спальню.
Вона одного разу, коли його не було, заглянула туди. Пахло маминими духами і колишнім щастям. У неї занило серце, коли вона побачила мамині фотографії на комоді, на стіні, на покривалі… Різко зачинила двері.
Подумала, що вона так нічого про них і не зрозуміла. Подумала, що вже ніколи й не зрозуміє…