З життя
Непоказані сльози чоловіків
— Куди це ти такий виряджений? — запитав сусід, побачивши Василя у строгому костюмі з краваткою.
— До сина на випускний, — відповів той.
— Отак справи! Як швидко ростуть чужі діти…
— Свої теж, — усміхнувся Василь.
— Та де там… Значить, скоро звільнишся від аліментів?
Василь глянув на сусіда так, що тому аж млосно стало:
— До чого це?
— Як до чого? Не набридло колишній гроші віддавати?
— Не набридло, — кинув Василь і, залишивши сусіда в розгубленості, пішов геть.
Поступово добрий настрій повернувся. Нахлинули спогади…
***
Того дня, коли його життя різко змінилося, Василь був у повній апатії.
Здавалося б: вільна людина, заробляє краще за багатьох, живе у гарній квартирі, жіночою увагою не обділений, на роботі — усе чудово, бізнес квітне. То чому ж йому так кепсько? Ніщо не радує. Нічого не хочеться. Усе байдуже.
Виходячи з офісу, Василь зрозумів, що ось-ось почнеться дощ. Небо затягнулося хмарами, піднявся сильний вітер.
Він викликав таксі: ще й промокнути не вистачало.
Машина, на лихо, була в сервісі, а парасольки в Василя відродження не було.
Плюхнувся на заднє сидіння і провалився у внутрішню пустоту.
Водій щось говорив, намагаючись вразити явно заможного клієнта, по радіо лунала якась сумна пісня…
Василь не любив таку музику…
Аж раптом почув слова, які миттєво повернули його до реальності.
Я жив тоді бездумно й безтурботно,
Шальна кров грала, мов вино.
Її любов здавалася безсмертною,
І я не думав про інше.
Але день за днем марнував даремно,
Робив їй боляче й болячіше,
І втратив любов її святую
У ті дні, коли вона була моєю…
Всередині занило… Біль розлилася по всьому тілу, і Василь раптом усвідомив її джерело.
Оля…
Оленка…
Ольга…
Так він її називав у різні періоди життя.
Їхній шкільний роман закінчився шлюбом. Ніхто не вірив, що красуня Ольга Сокіл зрештою стане дружиною відомого у всій школі хулігана Василя Коваля.
А він вірив. Знав, що так і буде. Бо без неї він не міг би жити…
Заради неї він навчався, заради неї пробивався у житті, заради неї став тим, ким є.
А вона…
Вона завжди була поруч. Любила. Піклувалася. Надихала.
Народила двох синів.
Завжди спокійна, уважна, гарна.
Ані слова докору, ані скарги.
Вона була задоволена всім і завжди.
І в якийсь момент Василь вирішив, що так буде вічно. Що це — дано. Що вона ніколи і нікуди від нього не піде. Усе зрозуміє, усе пробачить. Буде поруч, що б не сталося.
І Василя понесло. З’явилися гроші, а з ними друзі, дівчата, корпоративи до ранку…
Оля мовчала. Нічого не питала. Приймала як належне…
Ростила синів…
Він не виправдовувався, не просив вибачення, не допомагав.
Забезпечував.
Вважав, що цього достатньо, щоб вона була задоволена і щаслива.
Помилявся.
Одного дня все закінчилося фразою дружини:
— Василю, я більше не люблю тебе.
— Та годі тобі! — здивувався він, — ти просто втомилася. Давай вечеряти…
Вона поставила тарілки на стіл. І твердо сказала:
— Ти не зрозумів. Нам треба розлучитися. Я більше не можу і не хочу бути з тобою.
— А про дітей подумала?! — вигукнув Василь і сам здригнувся від банальности сказаного.
— Звісно. Вони мають жити в любові… а не у шлюбі…
— Ну й іди! — гаркнув Василь, схопив куртку і вийшов із дому.
Три дні не з’являвся. Думав. Сподівався, що вона почне шукати його, дзвонити.
Оля мовчала.
Він приїхав додому й у передпокої побачив сумки з її речами. Її та дітей…
— Ти що робиш? — запитав він.
— Речі збираю, — спокійно відповіла Оля.
— Завіщо?
Вона здивовано на нього подивилася.
— Годі це, — Василь скривився, — не треба… Я сам піду…
І пішов.
Усе залишив дружині та синам.
У його картині світу по-іншому бути не могло.
Після розлучення Ольга кілька років була сама. Він точно це знав. Тому приїжджав, коли хотів, привозив подарунки дітям, вимагав поваги. Вважав, що має на це право.
А потім Ольга несподівано вийшла заміж.
Василь був у шаленстві. Як вона насмілилася?! Вона! Мати його дітей! Та вона повинна йому ноги цілувати, що він їй усе залишив, такі аліменти платить, крім цього допомагає!
І він почав методично отруювати життя колишній дружині.
Особливо коли напивався.
Так, таке з ним стало траплятися часто.
Дзвонив, писав образи в смс…
Навіть погрожував…
Оля не реагувала. Просто одного дня заблокувала його у соцмережах і телефоні.
Тоді він почав підстерігати її на вулиці…
Протверезившись, Василь завжди лаяв себе за те, що знову не впорався з емоціямиВідтоді минули роки, але він так і не забув ту пісню, що нагадувала йому про все, що було втрачено, і все, що можна було б ще врятувати.
