Connect with us

З життя

Непохитний

Published

on

**Незворушний**

Після розлучення з чоловіком і поділу квартири Олені довелося оселитися майже на околиці Києва. Їй дісталася двокімнатна хатинка, яка, як на перший погляд, не бачила ремонту ще з часів незалежності. Але Олена з тих жінок, яких нічим не злякати загартувалася під час шлюбу з домашнім тираном.

Перед купівлею вона передивила десятки варіантів, але всі були занадто дорогими. Та ця виглядала як знахідка.

Бабуся тут жила, пояснила молода дівчина-агентка. Родичі забрали її до себе, а квартиру вирішили продати. Для мене занадто далеко, та й тато обіцяв допомогти з грошима, щоб купити щось ближче до них.

Олена кивала, а дівчина далі розповідала:

Ремонту, звісно, нема, але за таку ціну це ж справжня удача.

Так Олена й опинилася у своїй новій квартирі, яка просто молилася про ремонт. Ще один плюс офіс, де вона працювала, був усього за три трамвайні зупинки. Раніше дорога займала майже годину.

Її колишній, Андрій, був справжнім домашнім деспотом. Це вона зрозуміла лише через пять років після весілля, коли вона вже народила сина. Про розлучення задумала після червоного скандалу. Вона завжди була господаркою у домі панували затишок і чистота. Але коли Андрій приходив пяний, все летіло в повітря: тарілки, вази, одяг.

Чого розсілася? Живо прибирай! ревів він, коли його лютість трохи вщухала.

Йому подобалося спостерігати, як вона метушиться по великій квартирі. Колись він викупив сусідню двійку, щоб розширити свою. Олена створила там затишок, але його спалахи лютості були нестерпними. Боялася, що колись він підніме на неї руку.

Спочатку це траплялося рідко, але з роками дедалі частіше. Коли син поступив до університету у Львові, вона навіть не роздумувала розлучилася. Пройшла кількост, але тепер, нарешті, була сама. Вона дбала про те, щоб Андрій не дізнався, де вона оселилася. Грошей вистачило на квартиру і навіть залишилося на ремонт. Взяла відпустку, щоб все встигнути.

Обої поклею сама, можливо, знайду майстра по оголошенню. А от натяжну стелу варто зробити найперше, зітхнула вона, дивлячись на облуплену стелю.

Майстра знайшла швидко, і стеля була готова за два дні. Купила шпалери, клей і взялася за справу з ентузіазмом. Підруга Настя допомогла їй клеїти.

Олено, яка ж у тебе краса тепер! Світло, чисто, затишно. Тільки підлогу треба замінити класти ламінат, світлий. Мій Сашко допоможе, сам у себе вдома клав, вийшло чудово. І дешевше буде.

Так, Настю, але спочатку я хочу пофарбувати батареї мені їх колір не подобається.

Гаразд, я піду поговорю з чоловіком. Святкувати новосілля будемо, коли все закінчимо, сміялася подруга.

Поруч був невеличкий будмаг там Олена ще не бувала. Вирішила купити фарбу там, замість їхати до великого гіпермаркету. Усередині магазину було напівтемно.

То вони на світлі економлять? подумала вона.

За прилавком стояв продавець і монотонно перемішував щось у банці.

Добрий день, привіталась Олена.

Продавець підвів голову, і вона завмерла. Перед нею стояв чоловік зі світлим волоссям і блакитними очима ніби з кіно. Навіть у погано освітленому магазині вона його розгледіла. І згадала свої думки перед виходом: якими приємними сюрпризами може її здивувати околиця? Ось вони!

Добрий день, відповів він. Що потрібно?

Фарба у вас є кольору слонової кості?

Яка саме? Емаль, оліфа?

Ой, не знаю

Він запросив її до стелажа, показуючи різні банки і спокійно пояснюючи:

Цею можна фарбувати дерево, а ось цією труби

Мені батареї треба, сказала Олена.

Він поставив перед нею банку, вона розрахувалася і вискочила. Піднімаючись додому, лаяла себе за те, що не наважилась завязати розмову.

Ну як завжди! Як тільки хтось сподобається втрачаю голос. А можна ж було його запросити допомогти з фарбуванням

Вона взялася за роботу так активно, що до вечора все було готово. Спати лягла на кухні там стояла розкладачка на час ремонту.

А тут спокійно. Не так, як у центрі, думала вона, засинаючи.

Вранці взялася за пензель, але він засох учора забула його промити.

Значить, знову в магазин, радісно подумала Олена.

Продавець був на місці.

Слухаю вас, сказав він.

Може, не впізнав? подумала вона і раптом запитала: Чому тут так темно? Легше око вибити, ніж роздивитись товар.

Запитуйте, я розповім, відповів він спокійно.

Пензель у мене засох.

Купіть оліфу.

Давайте, зітхнула Олена, заплатила і вийшла.

Його ввічливість була холодною, але вона не засмутилася.

Нічого, поки що ти мене погано знаєш, але ти мені дуже подобаА коли вона черговий раз зайшла до магазину, Степан раптом усміхнувся й простягнув їй не лише фарбу, а й квитки на виставу, сказавши: «Хочеш піти разом?» і вона зрозуміла, що її наполегливість таки дала плоди.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 − 5 =

Також цікаво:

З життя31 секунда ago

Harsh BeetrootThe stubborn beetroot, its deep crimson veins pulsing with an unforgiving bitterness, refused to be plucked until the first light of dawn painted the garden in a soft, forgiving glow.

Dad, would it be alright if we crashed at yours for a couple of months? Jack asked, a hint of...

З життя1 годину ago

The TruceUnder the fragile peace, the once‑warring villages gathered around a shared fire, each whispering hopes that the silence would finally become a lasting tomorrow.

Dont come back, Dad, she whispered, eyes wide and voice trembling. Whenever you go, Mum starts crying and she doesnt...

З життя2 години ago

The Tail‑Wagging PartnerTogether they solved the mystery of the missing biscuits, proving that loyalty and a keen nose can outsmart any thief.

Tom Harding was not despised at the depot; he was simply avoided. He was a sensible man, an experienced lorry...

З життя3 години ago

A Thankless Son Is Worse Than a Stranger (A Simple Tale)

Maggie Reed, an eightyfouryearold granny, was perched on the bench at the bus stop just outside her little terraced house...

З життя4 години ago

“He’ll ruin your whole life,” family warned Natalie against taking her brother under her wing.

Emily, dont rush think it over once more, urged Aunt Lucy, her voice echoing like a windchime in the attic....

З життя5 години ago

All That’s Left AfterShe stared at the empty room, wondering what the silence meant.

Mum, Ill be quick. Twenty minutes, no more James stands in the doorway of the ward, trying to smile, though...

З життя6 години ago

The Comforting Taste of Homemade BreadAs the golden loaf emerged from the oven, its warm aroma coaxed memories of Sunday mornings spent laughing around the kitchen table.

When Ethel finally drifted back to the hamlet, nobody recognised her at first. Thirty years had slipped bythirty years since...

З життя16 години ago

She fed two orphans a warm meal — fifteen years later, a Rolls‑Royce idled at her doorstep.

It was the coldest morning wed had in ages, the sort of bitter chill that makes you think the world...