Несподівані візити: Як невістка навчила свекруху розуму

Кухню наповнив гострий запах киплячого борщу, який активно помішувала Ганна Іванівна, важко дихаючи та сопучи. Вона панувала у цьому невеликому просторі, наче королева, роздаючи накази дерев’яною ложкою. За вікном сіріли ранньовесняні сутінки, але у Марії, невістки Ганни Іванівни, не було часу насолоджуватися тишею. Її мирне життя розвалилося з приїздом вічно незадоволеної гості, яка не лише порушила лад, а й, здавалося, очолила цю маленьку родину під чітким гаслом: «Тут я головна».

Ганна Іванівна була жінкою могутньою. Її повні щоки надавали обличчю вигляду важливості, а холодні очі під густими, ще не сивими, бровами дивилися з такою осудливою проникливістю, що часом хочеться вибачатися навіть за чхання. Вона мала звичку говорити різко, наче її слова — не думка, а остання істина. Вона затеяла ремонт у своїй хаті й приїхала до молодих на невизначений час.

— Спальня у вас, звичайно, крихітна, — буркнула свекруха в перший же вечір, оглядаючи кімнату. — Та нічого, зійде. Постели мені чисту постіль, не ту, що собі залишаєте. Я ж не по готелях їзджу, а до дітей.

Марія завмерла, вражана її словами.

— Але це наша спальня, — несміло заперечила вона, не приховуючи роздратування. — Ми з Іваном тут спимо!

Свекруха лише хмикнула.

— Ну й що? У вас у вітальні широкий диван. Молоді, здорові, трохи полежите. Любите комфорт, бачу? А мені, вибач, спину жалко! Нічого, потерпите. Та й я тут ненадовго, не хвилюйся.

«Ненадовго» звучало ніби обіцянкою. Але Марія вже тоді здогадалася: цей тимчасовий візит стане для неї справжнім випробуванням.

Вона ледь почала звикати до несподіваної гості, як через день у двері подзвонили. На порозі стояла Настя, молодша донька Ганни Іванівни. Жвава, безтурботна й поза роботою дівчина літ за двадцять без церемоній увірвалася в хату з величезною торбою.

— Привіт, я до вас, — сказала вона, скидаючи чоботи просто під дверима. — Поживу в вас кілька днів. Хоч на підлозі спатиму, але грошей немає, їжу купити не на що, а мати вже тут, хто мене годуватиме? Ви ж такі гостинні, можу й назавжди залишитися. Маріє, чаю навари, а то з дороги страшенно втомилася.

Марія стояла, наче її приголомшили. Це була її хата, її простір. Але з кожним кроком гостей вона відчувала себе зайвою.

— Іване! — скрикнула вона пізніше, коли вони залишилися удвох на кухні. — Що це ще таке? Чому я постійно муАле тепер, коли Ганна Іванівна й Настя покинули їхній дім, Марія нарешті відчула, що знову дихає вільно, і це було найсолодше відчуття за останній рік.