Невістка терпіла, але більше не змогла: історія про мужність та визволення

Терпіла невістка, доки не вибухнула

Марійка намочила ганчірку й почала відтирати пригорілі плями з плити. Свекруха знову щось варила і, як завжди, забула прибрати. Молоко втекло, каша пригоріла, а тепер усе це намертво прикипіло до емалі.

Марієчко! почувся з кімнати голос Ганни Іванівни. Ти там ще довго копошишся? Хочу чаю!

Марійка зітхнула, промила ганчірку й поставила чайник. Вже девята вечора, вона ледве встигла з роботи, а свекруха цілий день сиділа вдома, але чай собі заварити не спромоглася.

Несу, Ганно Іванівно! відгукнулася вона, намагаючись, щоб у голосі не прозвучало роздратування.

Тарас у цей час дивився телевізор у сусідній кімнаті, навіть не підвів голови, коли дружина пройшла повз із підносом. Так кожен день. Він приходить з роботи, вечеряє й сідає до телевізора. А все інше дім, мати, господарство це Марійчині клопоти.

Ти цукор забула! незадоволено буркнула Ганна Іванівна, коли Марійка поставила перед нею чашку. І печива нема. Як же чай без печива пити?

Печиво закінчилося вчора, тихо відповіла Марійка. Завтра куплю.

Ось бачиш, не слідш! А за мого часу господиня завжди знала, що в домі є, а чого нема. Я Тараса сама підняла, і дім у порядку тримала, і на роботі встигала. А ви, молоді, тільки й знаєте, що по магазинах тягатися та по телефону базікати.

Марійка мовчала. Сперечатися безглузко, вона це вже зрозуміла. Ганна Іванівна завжди знайде, за що докорити. То борщ пересолений, то пил десь недотертий, то голосно телевізор увімкнений, то тихо. Іноді Марійці здавалося, що свекруха навмисне шукає привідів, щоб зробити зауваження.

А Софійку свою знову не забрала з дитсадка, продовжила Ганна Іванівна, причмокуючи чай. Вихователька дзвонила, питала, де мама. Незручно мені було, чесне слово.

Я ж просила вас забрати, у мене нарада була до семи, спробувала пояснити Марійка.

А я що, нянька? У мене свої справи є. Ось раніше жінки й працювали, і дітей самі ростили, без нянь і бабусь.

Марійка вийшла на кухню й почала мити посуд. Руки тремтіли від образи. Софійка сиділа в групі продовженого дня до сьомої вечора, плакала, бо всі діти вже розійшлися. А Ганна Іванівна цілий день була вдома, дивилася телевізор, але онучку забрати не спромоглася.

У спальні на столі лежала купа дитячих малюнків. Софійка щодня приносила щось із садка то малюнок, то виріб. Показувала мамі, розповідала, як робила. А потім питала:

Мамо, а чому бабуся на мене не дивиться? Я їй малюнок показую, а вона відвертається.

Як пояснити шестирічній дитині, що бабуся вважає її завадою? Що з тих пір, як вони переїхали до Ганни Іванівни, стара жінка постійно скаржиться, що в домі шумно, що дитина все торкається, все ламає.

А починалося все добре. Коли Тарас привів Марійку знайомитися, Ганна Іванівна була привітна, розпитувала про роботу, про родину. Навіть сказала:

Гарна дівчина, Тарасе. Видно, що вихована. Женися, пора вже.

Весілля було скромне, але веселе. Ганна Іванівна допомагала з частуванням, метушилася, раділа. Марійка думала, що їм пощастило з родиною, що свекруха буде як друга мати.

Коли Софійка народилася, Ганна Іванівна перший час була в захваті. Онука, красуня, розумниця! Допомагала з дитиною, варила борщі, прасувала пелюшки. Марійка працювала на півставки, встигала і дім, і малу.

Але поступово щось почало змінюватися. Спочатку дрібні причіпки: то підгузник не так надітий, то кашу надто рідку зварила. Потім зауваження стали серйознішими.

Ти що, зовсім не тямиш у дітях? обурювалася Ганна Іванівна. Тарас у її віці вже сам їв, а твоя й ложкою в рот потрапити не може!

Їй лише рік і три місяці, несміливо відповідала Марійка.

Ось саме! Балуєш! Я Тараса суворо виховувала, і нічого, чоловіком виріс.

Тарас зазвичай у таких розмовах не бірав участі. Приходив з роботи втомлений, вечеряв і сідав до телевізора. На зауваження матері лише кивав або відмахувався.

Мамо, не чіпляйся, іноді говорив він. Марійка добре справляється.

Але частіше мовчав. А коли Марійка намагалася з ним поговорити, скаржилася на постійну критику, Тарас знизував плечима.

Та не звертай уваги. Мама у нас така, звикла все контролювати. Потерпи, вона скоро звикне.

Та не звикала Ганна Іванівна. Навпаки, з кожним роком ставала все вимогливішою й капризнішою. Особливо після того, як вони переїхали до її квартири. Їхня однушка стала тісною для родини з дитиною, а в Ганни Іванівни була двокімнатна, в хорошому районі.

Переїжджайте, запропонувала вона. Навіщо вам зайві витрати? І мені веселіше