Connect with us

З життя

Огненное зерно любви

Published

on

Рыжий росток любви

Таня сидела на корточках, выдёргивая сорняки между грядками, когда за калиткой раздался голос. Она вытерла ладонью пот со лба, разогнула спину и вышла во двор. Там у ворот стояла незнакомая женщина, лет на вид под пятьдесят.

— Таня, привет. Надо поговорить, — заявила она без предисловий.

— Здравствуйте… Заходите, коль пришли, — суховато ответила Таня и впустила гостью во двор.

Пока кипятился чайник, Таня украдкой разглядывала посетительницу. Лицо уставшее, глаза прищурены — видно, жизнь не баловала. Ясно одно: болтать о погоде она не пришла.

— Меня зовут Лидия Павловна. Мы с тобой не знакомы, но я о тебе слышала. Без лишних слов… У твоего покойного мужа есть сын. Мальчику три года. Зовут Гриша.

Таня замерла, впиваясь взглядом в гостью. Та выглядела слишком взрослой, чтобы быть матерью малыша.

— Не мой он, — сразу поняла Таня её взгляд. — У моей соседки, Насти. Твой Витя к ней заходил… Ну, и вот что вышло. Мальчишка рыжий, веснушчатый — вылитый твой муж. Даже ДНК не нужно. Только вот… Настя умерла. Пневмонию запустила, не справилась. Малыш теперь один.

Таня молча сжимала кружку, чувствуя, как под ногами земля уходит.

— Настька одна была, родни нет. Работала в супермаркете, жила в съёмной однушке. Если никто не возьмёт, парня в детдом отправят. А ты — жена Виктора, у вас две дочки. По крови он им не чужой. Родной брат.

— А мне-то что? У меня своих детей хватает! Ты что, хочешь, чтобы я чужого ребёнка взяла? Да ещё после такого! — голос Тани дрогнул. — Сама его забери, раз такая добрая.

— Моё дело — сказать. Решать тебе. Мальчик тихий, ласковый… Сейчас в больнице. Оформляют документы. Время идёт, — с этими словами Лидия Павловна поднялась и вышла.

Таня осталась сидеть на кухне. Чай остыл, а в голове всплывали обрывки прошлого.

Витю она встретила после университета. Рыжий, озорной, с гитарой и дурацкими частушками. Через год поженились, бабушка оставила им дом. Родились Маша, потом Даша. Денег вечно не хватало, но как-то крутились. А потом Витя запил. Пропадал на сутки, врал, работу терял. Таня надрывалась на трёх подработках, думала о разводе. А он — погиб, пьяный попал под грузовик.

Рыдали все. Даже Дашка, совсем кроха. А теперь, выходит, у Вити был сын…

В этот момент в кухню влетела Маша.

— Мам, чего такая кислая? Мы с Дашкой в кино собираемся, а я жрать хочу…

Таня молча поставила на стол тарелку с макаронами и сосисками.

— А ты в курсе, что у тебя есть брат?

— Чего? Какой ещё брат? — Маша застыла с вилкой в воздухе.

— Сын нашего отца. Три года. Мать его померла. Мальчика в детдом отправят. Вот так вот.

— А ты её знаешь? Мать?

— Нет. Говорят, Настя, не здешняя. В супермаркете работала. Всё.

На следующий день Маша подошла к Тане на кухне.

— Мам, мы с Дашей ездили в больницу. Видели Гришку. Он… он на нас похож, мам. Щёчки пухлые, рыжий. Стоит в кроватке и ручки тянет. Мы ему банан дали, печенье. Он плакал, маму звал…

— Что за бред?! — Таня всплеснула руками. — Я одна вкалываю, вы учитесь, денег кот наплакал, а вы мне ещё ребёнка подкидываете? Да ты вообще соображаешь?

— Мам, ты сама всегда говорила — дети не виноваты. Он же не с луны свалился, он наш. Родной. Он не виноват, что отец его нагулял!

— Денег нет! — выкрикнула Таня. — Даше репетиторы нужны, тебе на подготовку, а мне этот рот зачем?

— А если оформить опеку, пособие дадут. Мам, ну ты же женщина… просто посмотри на него. Хотя бы раз.

Таня сдалась на третий день. Поехала в больницу. На посту сидела медсестра.

— Мальчик Гриша… Три года. Говорят, в детдом…

— А вы ему кто?

— Жена его отца. Покойного… хочу посмотреть, просто взглянуть…

— Вчера девочки приходили. Ваши, да? Он теперь без конца ревёт. Ну, проходите.

Таня открыла дверь. И обомлела. В кроватке сидел рыжий мальчуган. Вылитый Витя. Глаза васильковые, кудряшки торчком.

— Тётя… — прошептал он. — А мама где?

— Мамы нет, Гришенька…

Он зарыдал. Таня подошла, взяла его на руки. Гладила по спинке, чувствуя, как что-то внутри переворачивается.

— Забери меня… Я кушать хочу… Я домой хочу…

На следующий день Таня собрала документы. Ушла с работы пораньше, подписала согласие на опеку. Подала заявление.

Прошло пятнадцать лет.

— Мам, ну не переживай ты. Обещаю, всё будет норм. Командира слушаться буду, писать буду. Год — фигня, пролетит. А потом в автосервис к дяде Коле устроюсь, ты ж знаешь, я с движками на «ты».

— Мой золотой… — Таня провела рукой по рыжим вихрам, которые так и не поддались ни одному расчёске.

Перед ней стоял высокий парень, уже не малыш. Её сын.

Таня обняла его крепко. В груди сжалось — вот и вырос.

— Ты помни, Гриш… Живи по совести. Как я когда-то. Жизнь — она ведь не только про цифры.

Мальчик, принесённый болью, стал смыслом. Любовь, прошедшая сквозь предательство, не слабеет. Она становится глубже.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 5 =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Чому Димка одразу не злюбив дядю і що з цим робити?

Дядька Тараса Романа зразу не вподобав, а швидше — зненавидів. Мати, нервово перебираючи пальцями, сказала того вечора восьмирічному синові: —...

З життя1 годину ago

Спадщина в стінах дому

Українське спадкове подвір’я — І як ти на таке насмілилась? — дивувалась донька. — Мамо, ти ж там будеш сама...

З життя3 години ago

Телефонний дзвінок колишнього: чому я забула вимкнути звук на ніч?

Щоденник. Так не буває. Зранку дзвонив колишній. Забула вимкнути звук на ніч — от і прокинулась. Замість «алло» зітхнула, щоб...

З життя5 години ago

Загадка самотньої пташки…

**Щоденник Галини** Вже кілька тижнів я спостерігала за новою сусідкою, яка заселилася на першому поверсі навпроти мене. Нову мешканку звали...

З життя7 години ago

На лавці в поліклініці: зустріч поколінь у хвилині вибору.

У коридорі жіночої консультації на лавці сиділа літня жінка. Поруч з нею притулилась тоненька дівчинка років п’ятнадцяти в короткій спідниці,...

З життя11 години ago

Сльози за мить до свята: момент з натиском материнства.

Оксана стискала зуби, щоб не розплакатися й не зіпсувати святковий настрій. Поправила кофточку на вже помітному животику й, штовхаючи перед...

З життя11 години ago

Моя подружка: ефектна, загадкова та трохи неслухняна

Мова моєї подруги Софійки Коваленко підвішена як слід. Вона гарна, гостроязика й хитра, як лис. Але іноді вміє прикинутися такою...

З життя14 години ago

Розлучення, майно і несподіваний поворот!

Ми розводилися з дружиною, і настала черга ділити нажите. Аж тут несподіванка. «Забирай собі цього!» — скрикнула вона. «Ви з...