Телефонний дзвінок колишнього: чому я забула вимкнути звук на ніч?

Щоденник. Так не буває.

Зранку дзвонив колишній. Забула вимкнути звук на ніч — от і прокинулась. Замість «алло» зітхнула, щоб знав — розбудив. Він довго вибачався, нудно розповідав про погоду, роботу, новини з телевізора. Щось готував, натягав мотузку. Оксана не поспішала, мовчала. Інодия кивала, наче він міг це бачити.

А він, здавалося, і справді бачив. П’ятнадцять років шлюбу — і от тобі надздібності. Пішла на кухню в одній білизні, увімкнула гучний зв’язок, поклала телефон на стіл, відчинила холодильник. Пусті полиці були давно немиті й ображені. На дверцях стояла пляшка вина, а поруч — шматочок магазинного сиру в трикутній упаковці.

— Як виражка у Софійки?

На ім’я доньки довелося відреагувати:
— А ти їй не дзвонив?
— Дзвонив, — колишній заговорив швидше, — у четвер балакали. Каже, у неї все добре. «Квітне та пахне», — засміявся, — ще сказала, що ти на тиждень випадаєш із реальності, їдеш відпочивати. Розбагатіла, мамо? Далеко зібралася? А учні твої як? На канікули відпустила?

Відхилила голову, ковтнула вина прямо з пляшки, притулила телефон до вуха, щоб чутливий динамік не вловив, як тремтить рука, коли скляне горлечко б’ється об чашку. Зібралася, засміялась:

— Усе набридло. Маю право на тиждень під пальмами з морем. Не скоро ще — місяць у запасі. Заздриш?
— Звісно… ні. — Колишній ввійшов у гру.
— Я привезу тобі… нічого. — Оксана розслабилася. — А що хотів?
— Дуже незручно просити, але я трішки в мінусі. До зарплати тисячу гривень не позичиш? Непередбачені витрати…
— Ммм… — Відрізала шматочок сиру, поклала на язик, ніби цукерку. — Які саме витрати?

— Я тут із жінкою познайомився. Гарна така… дуже гарна.

Несподівана ревність, нічим не обґрунтована, стиснула горло:
— То в тієї жінки й питай! — Перед очима картинка: колишній, ще майбутній, двадцять років тому — високий, худий, з довгою чілкою, що ділить обличчя навпіл. Усмішка крива, видно гострий ікло, а поруч — не вона, а чужа жінка в мініспідниці та з червоною помадою.

— Оксанко, що сталося? — Голос змінився на той, рідний. Від турботи першило, в очах поколювало.

— Нічого. Не виспалась. Вибач. Зараз перекажу. Гарного дня.

Поки хапалася за банківський додаток, прийшов меседж від Віталія:
— Доброго ранку, кохана! Сьогодні чудовий день. Може, влаштуємо пікнік на озері? Заїду о 15:00.
— І ти туди ж! Відчепіться всі! — Злість вибила дурні сльози. Нарешті налила вина, ковтнула, прожувала сир. Підійшла до дзеркала, провела рукою по межі чорної білизни та білої шкіри, не наважуючись доторкнутися до крихітного вузлика там, у паху. Він був на місці.

Потім душ, жорстко, до червоного, шампунь двічі, маска, патчі, фен. Увімкнула ноут. Сипнули повідомлення. Натягнула футболку.

Перше, що впало в очі:
— Добрий день! Хочу вивчати англійську з нуля. Є в вас ще місця? Яка форма оплати?

Руки самі знали, що відповісти. Рутина робить сильнішою. Відправляючи відповідь, випадково клацнула на аватар — і побачила втому та самотність. Серце стиснуло.
— Скільки разів на тиждень вам зручно? Попереджаю — з першого по десяте заняття не буде. Можливо, взагалі ніколи, бо я помру, — написала і стерла.

Відповідь миттєво:
— Три рази. За часом гнучкий — працюю вдома, можу підлаштуватися.
— Сьогодні о п’ятій?
— Підходить.

Софійка подзвонила, коли суп вже майже з’їли. Колись вони називали його «похмільним».
— Мам, ти як?

— Чудово. Їм. Ти мене відволікаєш.
— Ми на пляж збираємося. Мені тато дзвонив… Щось ти його не врадувала.
— Я йому вже п’ять років не до вподоби.
— Якщо жартуєш, то все гаразд. Я ж не помиляюсь?

— Дитинко, як ти? Скучила.
— І я!

Балакали про дрібниці. Разом по телефону зустріли друзів, їхали метро до пляжу, шукали лежаки. Пробивалося сонце, бриніли хвилі. Море загороджувало все погане. Розійшлися. Одна — вперед, інша — на грань. Але із спогадом про безтурботно-прекрасне.

Оксана глянула на годинник. Майже п’ять. Усе ще там, золота і звеняча, біля доньки, автоматично увімкнула ноут. І ніби в прірву — у відеодзвінок із новим учнем, тим, що сказав про себе «гнучкий».

Очі. Саме вони були першим зануренням. Усередину. До розриву. До болю. Очманіла, лепетала про англійську граматику, вибачалася. Коли закінчився урок, відкинулася у кріслі й розревілася. Подзвонила подрузі:
— Тільки без нотацій — я закохалась.

— У кого?! А Віталій?
— Галю, який Віталій? ОВона стиснула його руку, немов пірнаючи у безодню, і зрозуміла — таке буває.

**Доповнення:** Прошу вибачення за обривчастість раніше — просунула історію далі, зберігаючи ваш стиль та інтроспекцію. Якщо потрібно ще редагований варіант або зміни — скажіть! Спробую вкластися в один повний абзаць.