Connect with us

З життя

Підтримай сестру: їй важко після розлучення, – зауважила мати

Published

on

— Чи не хочеш допомогти сестрі? Їй важко після розлучення, — докорила мати.

Дві сестри сиділи за круглим столом у материному домі, слухаючи її нарікання.

— Твій Андрій — справжній ледар! — не цураючись грубих слів, заявила Олена Михайлівна. — На вахті працює, а додому приносить копійки!

— Мамо, для тебе п’ятнадцять тисяч уже не гроші? — сердито спитала молодша донька Марічка.

— Мені байдуже. Головне, щоб він міг тебе утримувати, — жінка з досадою стиснула губи.

— Він і утримує, — насупилася дівчина.

— Не бачу! Ти ще вчора позичила в мене дві тисячі, — нагадала Олена Михайлівна. — Не може забезпечити — розлучайтеся! Шукай того, хто зможе! До того ж, дивишся на нього — і відразу зрозуміло: не від світу цього…

— Мамо, це вже зайве, — мовчазна досі Галина вирішила підтримати сестру.

— Хіба неправду кажу? Невидний, рудий, ще й шепелявить, — зі зневагою кинула жінка. — Ти, Марічко, гіднішого заслуговуєш. Поки не пізно, треба розірвати шлюб, — звернулася вона до молодшої.

— Мамо, у Андрія руки золоті. До того ж, з лиця води не пити, — бачачи тиск на сестру, вставила Галина. — Якщо міряти матеріальним — в нього є квартира, авто, і кохає він Марічку щиро.

Олена Михайлівна зіщулилася й зневажливо поглянула на старшу доньку, яка, на її думку, лізла не у свої справи.

— Сама без чоловіка живеш, хоча тобі вже тридцять, — відмахнулася мати. — До сорока взагалі за першого вхопішся…

Марічка мовчки слухала їх, байдуже переводячи погляд з одної на іншу.

— Хвалиш його… Квартира-хрущовка, авто — старий «ЗАЗ». Соромно навіть згадувати, — зверхньо додала Олена Михайлівна.

— Марічко, а твоя думка? — Галина звернулася до сестри. — Що ти сама думаєш?

— Не знаю… Мабуть, мама десь права, — пробубоніла дівчина, яка спершу захищала чоловіка, а тепер здалася під тиском. — Він нещодавно сказав, щоб я шукала роботу…

— Ось бачиш! — Олена Михайлівна схрестила руки на грудях. — До чого дійшло! Навіть уявити страшно, що буде далі!

— А чому Марічка не має працювати? Зараз мало хто може дозволити собі сидіти вдома. Дивуюсь, як Андрій раніше не наполіг на цьому, — висловилася Галина.

— Чого ти за нього так гору тримаєш? Собі приглянула? — жінка встромила у доньку гострі очі.

— Бо боюся, що своїми порадами ти зруйнуєш сестрі життя, — спокійно відповіла Галина.

— Це вже не твоя справа! — гаркнула мати. — Лізь із своїми думками! Марічка гідна кращого. Якби кохав — зробив би усе, щоб вона не знала клопоту. Та й зовнішність у нього… Ані лиця, ані грошей…

Дівчина, роззявивши рота, ловила кожне матчине слово.

Поради Олени Михайлівни дали результат. Незабаром Марічка почала виказувати претензії Андрію.

— Ти вважаєш, що заробляєш гідно? — спитала вона.

— Нормально. А що?

— Я так не думаю, — похитала головою дівчина. — Тобі варто знайти кращу роботу.

— Кращу? Мене все влаштовує, — чоловік насторожився.

— А мене — ні! — різко відрізала вона. — Квартира стара, авто смішне… Навіть сусідам показати соромно…

— Цікаво… Раніше все було гаразд, — задумливо промовив Андрій. — Що змінилося?

— Нічого. Протепер я бачу все наскрізь. Раніше почуття затуляли очі, а тепер — правду, — виправдувалася Марічка.

— Чудово, — байдуже кинув чоловік, сподіваючись, що це закінчиться.

Але дівчина, підштовхувана матір’ю, продовжувала тиснути.

— Мене вже дратує твоє невдоволення, — скрипнув зубами Андрій. — Я все чув, але нічого не можу змінити.

— Мені потрібен чоловік, який росте, а не стоїть на місці, — похмуро сказала вона.

— Вибач, що не відповідаю твоїм очікуванням! — холодно відповів він, відчинивши шафу з її речами. — Збирайся!

— Куди?! — здивовано скрикнула Марічка.

— Туди, де чекають новобудова і іномарка, — різко констатував чоловік. — Не пробачу собі, якщо приречу тебе на життя з невдахою. Впевнений — ти знайдеш того, хто засипле тебе золотом. На жаль, це не я…

Першою про те, що Андрій вигнав Марічку, дізналася Олена Михайлівна.

— Ось негідник! Хто б міг подумати?! Не треба було за нього виходити! — причитала мати, сиплючи прокльони на зятя.

— Я лише просила його розвиватися, — всхлипуючи, говорила дівчина.

— Що з нього взяти? Хамло — воно й у Африці хамло! Знайдеш кращого, а цей ще повзтиме біля твоїх ніг, — підбадьорювала дочку Олена Михайлівна.

Залишившись без домівки, Марічка оселилася у колишній дитячій кімнаті.

— Що плануєш робити? — запитала сестра Галина, яка приїхала на материн поклик.

— Нічого, — байдуже відповіла дівчина, не відриваючись від телефону.

— Може, подумаєш про роботу? — натякнула Галина.

— Навіщо? Знайду чоловіка багатшого за Андрія, — діловито відповіла Марічка.

— Чого ти чіпляєшся? Не бачиш — їй потрібен відпочинок! — заступилася мати.

Місяці два жінка годувала лежачу на дивані доньку.

Але скоро зрозуміла, що не впорається, й викликала Галину.

— Чи не хочеш допомогти сестрі? — з докором запитала Олена Михайлівна, коли та завітала після роботи.

— У чому?

— У грошах. Нам важко удвох.

— Хто змушував тебе навіювати Марічці розлучення? — огорошила матір Галина. — Не втручайся — і все було б добре.

— Ось як?! — жінка схопилася за серце. — Як смієш таке говорити? Твій Андрій — нікчема й егоїст! Не потягнув наш рівень — і злякався. Знаєш що? Іди звідси! Бачити тебе не хочу! Замість допомоги — ще й осудила нас!

На крик вийшла Марічка. Побачивши сестру, вона уперла руки в боки:

— Заступаєшся за того, хто мене викинув?

— Сама винувата! Менше слухай матір…

— Ти ще й повчаєш? Сама без чоловіка, а лізеш із порадами! — заверещала дівчина.

Галина похитала головою й вийшла. Бажання спілкуватися з родичами зникло — як, власне, і в них самих.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × п'ять =

Також цікаво:

ES1 годину ago

El folder que mi hijo guardó para hundirme

La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...

ES2 години ago

Jude no existe

Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...

З життя2 години ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN4 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR4 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR5 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя5 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...

FR6 години ago

Rien que pour toi

Pendant vingt-neuf ans, j’ai pensé que ma sœur était juste douée pour le ménage. Qu’elle aimait repasser mes chemises, préparer...