Connect with us

З життя

Подарунки, що розставляють все по поличках

Published

on

Давним-давно, у країні, що сяє золотими пшеничними полями, жили собі Оксана Русланівна та Дмитро Богданович. Готувались вони до весілля, як і належить, з гарячими серцями та ясними надіями. Та ось родичам нареченого спало на думку зробити “царський подарунок” – купили їм квартиру у самому серці Києва. Дмитро сяяв, розповідаючи:

“Завжди мріяв жити в центрі! І ось – мрія здійснилась!”

Оксана посміхнулась, хоч радість її була несміливою. Центр – це, звісно, престижно, але де ж там деревця, де дитячі майданчики, де спокій? Коли думаєш про майбутнє, то не фасади оглядаєш, а те, що навколо. Та Дмитро бачив лише блиск – і не тільки в прямому сенсі.

Квартиру придбали до шлюбу. Оксана й не заперечувала – гроші були батьківські, рішення теж. Вона не з тих, що тягнуться до чужого. Та й домовились вони з Дмитром: це – тимчасово. Потім, коли на зберуть, куплять спільний дім. Свій. Для своєї родини. На рівних.

Але на першому “новосіллі” все пішло не так, як віщували сни.

**Мрії та дійсність: перший удар**

Коли обидві родини зібралися в новій квартирі, Дмитро сяяв, його батьки – також. Лилися тости, звучали вітання. Оксана мовчала. Вона намагалась не показувати, як їй чужа вся ця метушня навколо “подарунку”. І коли Богдан Ігорович, батько Дмитра, гукнув:

“Ми, звичайно, значно витратились. Тож весілля, гадаю, справедливо оплатять батьки нареченої. Адже ми вже молодятам житло забезпечили!”

Слова зависли в повітрі. Дмитро – промовчав. А мати Оксани, Людмила Степанівна, лише холодно посміхнулась. І батько, Роман Васильович, тихо кивнув:

“Не проблема. Ми теж дещо готували. Наш подарунок буде гідним.”

Наступного дня Оксана дізналась, що її рідні збираються подарувати їй… власну квартиру. Там, де вона завжди мріяла жити – з парками, школою, тишею. Простору, світлу, не в центрі, але в житті. До того ж – ще й машину. Від дідів. Вона вклала в неї й свої заощадження – не з користі, а зі справедливості.

**Нове новосілля: де правда – там і дім**

Через два тижні Оксана запросила всіх – батьків, Дмитра та його родину – на новосілля. Вже до своєї квартири.

“Де це ми?” – здивовано озирнувся Дмитро.

“Мої рідні подарували мені квартиру на весілля. Там, де я мріяла жити. В районі, де все для життя – а не лише для показу,” – спокійно відповіла вона.

Обличча свекрухи та свекра подовжились.

“Ми вже подарували квартиру!” – скрикнула Наталя Олегівна. “Це вже занадто!”

“Занадто?” – перепитала Людмила Степанівна. “Ми лише врівноважили умови. Ви дали синові – ми дали донці. Все чесно. На рівних.”

“Та ще й машину!” – додала бабуся, кладучи ключі на стіл. “Не на потіху, а добру. Щоб онука ні в чому не мала потреби.”

Дмитро схопив Оксану за руку та потягнув до кухні.

**Сварка, після якої немає дороги назад**

“Що це ти витворила? Якщо вже ваші хотіли допомогти – могли б скластися на майбутній дім, а не виставляти мене дурнем!”

“Я нікого не виставляла. Мої рідні просто зробили мені подарунок. Так само, як твої – тобі.”

“Мені тепер соромно!” – гримнув він. “Ти показала всім, що я тебе не вартий!”

“Ні, Дмитре. Я просто прийняла те, що мені дали. І ти теж. Тільки я не вимагаю, щоб все підлаштовувалось під мої бажання.”

“А машина? Я на старій рипі, а ти на новій?”

“Дмитре, ти збираєшся змагатись зі мною? Ми ж маємо бути рівними, а не суперниками. Чи для тебе сім’я – це боротьба за перевагу?”

“Ти просто невдячна!” – гаркнув він. “Ти принизила мене перед батьками!”

Оксана подивилась на нього – довго й уважно.

“Ні, Дмитре. Ти сам себе принизив, коли вирішив, що твоє слово – закон. Що я повинна мовчати й дякувати за те, про що мене навіть не спитали.”

Він вискочив із кухні. У вітальні палко сперечались батьки:

“Чоловік у домі – голова!” – гукав Богдан Ігорович.

“А найголовніше – повага,” – спокійно заперечив Роман Васильович.

Оксана плеснула в долоні:

“Годі! Всі втомились. Хто бажає піти – прошу. А ми залишаємось святкувати. Бо життя – не торги, а щастя. А щастя – це коли тебе поважають.”

**Життя після нерівного весілля**

Дмитро пішов. Свекруха – грюкнула дверима. Оксана – залишилась. В своїй квартирі. З рідними, з пахучою курою в духовці, з легким серпанком журби на серці, але – з ясним розумом.

Того вечора вона зрозуміла головне: якщо людина ображається, що в тебе теж є – значить, він ніколи не планував бути з тобою поруч. Йому зручно, коли ти – нижче.

Весілля не було. Дмитро намагався повернутись – спочатку з докорами, потім з благами. Та було вже пізно.

А Оксана поїхала у відпустку. Сама, за кермом новенької машини. До бабусі у село. Де зеленіють садиДе заспокійливо шелестять верби, а рідні обійми завжди тепліші за будь-які золоті палаци.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − 9 =

Також цікаво:

З життя52 хвилини ago

The Great Sofa Standoff: A Tale of Division and Compromise

James paced the cramped flat, frantically opening and closing the wardrobe doors as if the answer might be hidden among...

З життя58 хвилин ago

When the Train Has Already Departed

When the train had already pulled away David, can you hear yourself? So Im supposed to wait until Im forty...

З життя2 години ago

I Moved in with a Man I Met at a Retreat, and the Kids Said I Was Being Silly

I live with a man I met at a health resort. Before I can tell anyone, my daughter texts: Mum,...

З життя2 години ago

Keep an Eye on Gran, It’s Easy Enough for You!

Look after my mum, it isnt that hard, says Victoria Harper, her voice tight. You understand, dont you? She isnt...

З життя3 години ago

The Girl Sat on the Bed, Knees Drawn Up, Irritably Repeating:

28October2025 Ive been sitting on the edge of the nurses station in StMarys Hospital, London, replaying todays events over and...

З життя3 години ago

Discovering That Her Child Was Born with a Disability, His Mother Signed Away Parental Rights Eleven Years Ago – This is a Statement That Sanka Personally Saw When He Delivered Personal Files to the Health Centre.

Learning that the child was born with a limp, his mother eleven years earlier had written a refusal letter. Sam...

З життя4 години ago

The Disappeared Son

Lily raised her boy alone. Her husband, a notorious lout, vanished the moment their son was born, and she filed...

З життя4 години ago

Refuse! You promised me you’d hand in your resignation!

Give it up! You promised me youd quit! Edward, have you lost your mind? Mabel said, pulling herself together. Who...