ПОДОРОЖ ДУШІ

СПАДКУВАННЯ ДУШ.

Оля ніяк не могла цього пояснити, але їй здавалося, що в цю дівчинку переселилася душа її матері. Взагалі, вона не вірила в різні містичні речі, але тут було стільки збігів, що, хочеш – вір, хочеш – не вір.

Дівчинка народилася через вісім місяців після смерті її мами – а що, можливо, душа поблукала, де їй треба, і повернулася на грішну землю, чому б і ні? Тим більше, дівчинка народилася в мамин день народження, рівно через сорок шість років.

Збіги на цьому не закінчувалися. Взагалі, Олю наняли до дівчинки нянею. Це була її друга робота нянею – перший раз її взяли до молодшої сестри однокласниці, тепер ось сюди. Оля не збиралася працювати нянею все життя, взагалі-то, вона намагалася вступити на психологію, але з першого разу не вдалося, і з другого теж не вистачило зовсім трохи, втретє вона точно вступить.

Працювати продавчинею чи офіціанткою їй не хотілося, а няня – це ж не робота, а суцільне задоволення. Завдяки блискучому рекомендаційному листу, молода жінка погодилася взяти Олю, правда, з випробувальним строком, а Оля, у свою чергу, чесно зізналася, що через рік планує вступати до університету. Мати дівчинки, Катерина, була років на п’ять старша за Олю і одразу запропонувала перейти на ти.

– Ну от і добре, вже Анюта піде в спеціальний садочок, – заспокоїла її Катя. – Вона така розвинута, давно могла б іти, але я хвилююся, та й заняття у неї спеціальні щодня. У неї є особливість – я поки що тобі не говорила, сподіваюся, це не буде проблемою, бо багато нянь бояться статусу дитини-інваліда, або вимагають таку платню, яку я не можу собі дозволити.

Оля вже уявила собі щось страшне, наприклад, що у дівчинки розщеплення піднебіння і вона чекає на операцію, або, можливо, у неї якась епілепсія.

– У Ані нейросенсорна туговухість, це спадкове захворювання…

Оля навіть усміхнулася і перебила її.

– Можеш не говорити, я знаю, що це, у нас в родині це теж зустрічалося.
– Я тому тебе і запросила, наша спільна знайома говорила, що твоя мама теж від цього страждала, тож ти не злякаєшся такого.

Оля не злякалася, та й нічого складного в цьому не було – сучасні апарати дозволяли практично повністю відновлювати слух, ось мамі було куди складніше, з нею вони спілкувалися мовою жестів.

Останнім збігом було те, що дівчинка і виглядала дуже схоже – такі ж темні очі, брови, з піднятими кінчиками, наче вона завжди дивується, кучеряве неслухняне волосся. Оля навіть пішла до батька і попросила мамині старі альбоми – ну точнісінько, дівчинка була вилитою мамою у дитинстві! Коли вона сказала про це татові, він тільки похитав головою:

– Дитино, ти просто скучаєш за мамою. Ну що це за містичні вигадки? Тобі терміново потрібно народжувати своїх дітей!

Оля почервоніла – насправді, вона познайомилася на курсах підготовки з хлопцем на ім’я Юра і вже тричі ходила з ним на побачення. Але про дітей говорити було рано. Папа, певно, все зрозумів з її рум’яних щік.

– Ти спитала, у нього в сім’ї не було туговухості?
– Ну тату!

Цього батьки їх дошкуляли з самого дитинства – і її, і брата переконували в тому, що ще на стадії знайомства потрібно дізнатися у потенційних чоловіків, чи нема у них носійства рецесивного гена, який призводить до туговухості, бо і Оля, і її брат Богдан, були носіями цього гена.

– Що тато…?! – за питання грошей не беруть.

Їй довелося швидше піти. То чи через те, що вона вигадала це переселення душ, чи й справді дівчинка була розвинутою і славною, але Оля до неї дуже прив’язалася і не хотіла навіть думати про те, що доведеться розлучатися. Можливо, тато правий, і їй пора заводити своїх дітей? Але вона була такою молодою, мріяла здобути освіту… Якось так вийшло, що вона заговорила про це з Катею, яка щодня пропадала на роботі, щоби забезпечити дочці та собі прийнятне життя.
– Тобі потрібно вчитися! – наполягала Катерина. – Ось мені довелося кинути університет через вагітність, так тепер вище певної посади не стрибаю. Так прикро – і досвіду більше, і знань, а беруть якогось новоспеченого випускника вузу, що тільки й вміє папірці перекладати.

– А батько дитини? – обережно спитала Оля. Жодного разу за чотири місяці, що вона працювала нянею, тато малечі не з’являвся на горизонті.
– Немає його, – відповіла Катя.
– Як це немає?
– А от так. Він навіть не знає, що у нього є дочка. Ми в іншому місті познайомилися, я до подружки приїхала на тиждень, зустріла його в барі. Це було кохання з першого погляду! Ми домовилися зустрітися найближчим часом – або він до мене прилетить, або я до нього. Але не вийшло – він розійшовся зі мною по електронній пошті – мовляв, прости, ми не зможемо бути разом, ти заслуговуєш на краще і все в такому дусі.
– Жесть… І ти що, не знала, що вагітна?

– Не знала. Дізналася через тиждень. Ну і вирішила народжувати, – Катя усміхнулася. – Жодного разу не пошкодувала.

– Так, Анюта чудесна. Вона так мені мою маму нагадує, – зізналася раптом Оля.

Катерина розсміялася.

– У вас з Анею кармічний зв’язок, я давно помітила.

– От, я батьку про це сказала, а він мене висміяв. Сказав, мені своїх дітей треба.

– Давай-но спочатку відучися, а потім вже діти, – нагадала Катя. – Бо будеш як я.

На Новий рік Оля разом із батьком зібралися летіти до брата у сусіднє місто – той очолював відділ у туристичній фірмі та не міг надовго їхати. Оля лише раз була у брата в гостях, і їй там дуже сподобалося – у нього була розкішна квартира на п’ятнадцятому поверсі, з якої відкривався чудовий вид. Вона заздалегідь купила Ані подарунок – довго шукала ведмедика, схожого на того, який був у мами, і знайшла. Дівчинці сподобався ведмедик, і вона повідомила, що буде з ним спати.

Вже сидячи на затишній кухні брата і ведучи неспішні розмови, Оля отримала повідомлення від Каті, у якому Анюта солодко спала, притискаючи до себе плюшевого ведмедика. Оля навіть просльозилася і показала фотографію Богдану, розповівши всю історію про кармічний зв’язок і переселення душ.

– Олю, ну ти серйозно? Яке переселення душ?

– Та ти послухай – Анійка навіть на свою маму менше схожа, ніж на нашу! Ось, подивися.

Вона знайшла в телефоні селфі, яке вони зробили напередодні – вона, Аня та Катя, і простягнула його братові. Той довго дивився на фотографію, потім спитав незнайомим голосом:
– А як її звуть?
– Аня, я ж сказала. Ну так, не як нашу маму.
– Та ні. Дівчину.
– Катерина. А що?

Брат проковтнув слину.

– А у Ані… У неї все гаразд зі слухом?

– Дякую, я тут півгодини про що пояснюю? Я ж сказала – у дівчинки слуховий апарат! Навіть у цьому схожість! У батька Катерини те ж захворювання, що й у нашої мами, тут, звичайно, не переселення душ, а гени, але ти подумай…

Брат підскочив і забігав по кімнаті.

– Скільки їй років? Коли вона народилася?

– Чому ти питаєш? – почала була Оля, а потім жахнулася, прикрила долоньками рот. Жалібно, боячись сполохати свою здогадку, вона прошепотіла. – Катя каже, що він покинув її по електронній пошті і нічого не знав про дитину. Так це був ти???

Наступного дня вони всі втрьох летіли назад, чудом ухопивши останні квитки. Тато витирав сльози, розглядаючи фотографії нововиявленої онуки, Богдан кусав губи, зовсім як у дитинстві, знову і знову запитуючи у Олі про Катю та Аню. Оля єдина була спокійною – вона знала, все буде добре. І переселення душ все одно ніхто не скасовував.