Поки буду…

Сон, що розпливався…

Олеся росла тихонею. Вчилася добре, не створювала мамі з бабусею клопоту. Але в одинадцятому класі закохалася — і все змінилося. Почала прогулювати уроки, грубити, фарбувати очі яскравиною підводкою. Наталка якось випадково знайшла в її шухляді дорогу косметику.

— Подарували, — відповіла донька.

— Хто ж такий щедрий? — зідхнула Наталка.

— Богдан.

— Та невже? А гроші в нього звідки? — Вона думала, що це просто однокласник.

— Він уже працює.

Так Наталка й дізналася, що її дитина зустрічається не з хлопчиськом, а з дорослим чоловіком.

— Ти ж розумієш, що ще мала для таких стосунків? — почала вона.

— Я не мала. Тобі можна було, а мені ні?

Наталку це зачепило.

— Я не зустрічалася з дорослими… Стій, ти що, вагітна?

— Так, мамо, — видихнула Олеся. — Ти теж народила мене у вісімнадцять. Яблунько від яблуні недалеко падає, як казала бабуся. Ти ж завжди говорила, що я в тебе… — додала вже тихіше.

Наталка з жахом дивилася на доньку.

— Я поїхала. — Олеся пройшла повз матір до дверей.

— Куди?! Ми ж не домовилися! — Наталка кинулася за нею. — А уроки? Іспити ж скоро…

Донька різко випросталася, здула з обличчя пасмо волосся й дивилася викликом.

— Уроки… А ти, мам, сама до пізньої ночі де? Думаєш, я не знаю?

Наталці здавалося, що вона обережна, а донька нічого не помічає. Олеся кинула на неї переможний погляд і вийшла.

— Олесю! — Наталка безсило впала на диван.

Донька справді виросла, а разом із нею — проблеми. Вагітна… Господи, не може бути! Треба було розмовляти раніше, а вона все вважала Олесю дитиною.

Вона подзвонила матері.

— Мам, що робити? Олеся вагітна…

— А може, ти накручуєш себе?

— Вона сама сказала. Я не знаю…

— Вона вся в тебе. Ти теж мене не дуже слухала. Треба було виходити за того… Як його?

— Так я ж не кохала його. І не про мене зараз.

— Саме про тебе. Вийшла б тоді замуж — був би у Олесі батько.

Нататка зрозуміла: мати права.

— Мам, а чому ти не дозволила мені зробити аборт? — тихо запитала вона.

— А ти шкодуєш?

— Ні… Але—

— Ось і відповідь. Уявіть своє життя без Олесі. Не дави на неї, тільки гірше буде.

Вони довго розмовляли. Наталка не лягала, чекаючи доньку. Коли та повернулася, Наталка зайшла до неї в кімнату. Олеся знімала через голову світер. Материнський погляд впав на оголений живіт. Завжди тонкуОлеся різко прикрила живіт, але Наталці вже встиг помітити легке округління — так, донька не брехала, і від цього у неї перехопило дух.