Різні шляхи

У маленькому містечку, оточеному сумовитими сосновими лісами та сірими полями, де вітер розганяв по вулицях сухі листя, життя плило повільно, немов річка в низині. Ближче до кінця робочого дня у Тараса задзвонив телефон. Мелодія, яку вибрала його дівчина Соломія, розірвала тишу. Він підняв трубку й почув її голос:

— Тарасе, я в салоні краси. Забери мене, ти знаєш куди.

— Гаразд, скоро приїду, — стисло відповів він і перервав дзвінок.

Тарас знав, що Соломія проводить у салоні щонайменше дві години, тому не поспішав. Після роботи він припаркував машину біля салону й, щоб скоротати час, зайшов у кав’ярню неподалік.

— Подзвонить, коли закінчить, — подумав він, сідаючи за столик. Офіціант відразу прийняв замовлення.

Тарас пообідав, перегорнув новини, подивився кілька відео, але Соломія все не дзвонила. «Цікаво, скільки вона сьогодні витратить?» — промайнуло в голові. Хоч платив не вона, а її батько — впливовий бізнесмен, чиї гроші текли рікою. Соломія ніколи не шкодувала коштів.

Вони зустрічалися сім місяців, іноді жили разом у його скромній двокімнатній. Але коли Соломії набридала його «тіснота», вона від’їжджала до батьків у розкішний маєток за містом. Єдина донька, вона ні в чому не знала відмов. Соломія познайомила Тараса з батьками, але її мати, Оксана, дивилася на нього зверхньо. Звичайний програміст, 27 років — що з нього взяти? Соломія, мабуть, умовила матір не лізти, і та трималася холодно, але без образ. Тарас почувався чужим у їхньому домі.

І сам він почав усвідомлювати, що Соломія — не та, про кого він мріяв. Але думка про весілля не відпускала, особливо після слів її батька: «Зробиш мою доньку щасливою — озолочу. Засмутиш — пошкодуєш». Натяк був зрозумілим.

Соломія була гарною, але капризною. Тарас не розумів, навіщо їй стільки часу в салоні — вона й так була ідеальною. Розумна, з почуттям гумору, але горда та зіпсута батьковими грошима. Вдень вона заявила:

— Тарасе, через десять днів летимо на Мальдіви. Тато все оплатить. Я втомилася, хочу відпочити.

— Від чого? Ти ж не працюєш, — здивувався він.

— Тато влаштує твою роботу, не переживай.

Її слова дратували. Відносини ставали все складнішими. Тарас відчував, що вони з різних світів, але все ще збирався одружитися. Роздумуючи над кавою, він раптом почув голос:

— Тарасе, це ти? — хлопець навпроти усміхнувся, ніби старому другу.

— Олежу? — Тарас підвівся, впізнавши друга дитинства. — Очам не вірю! Скільки років минуло, дванадцять?

— Дорослим став, брате! — Олег плеснув його по плечу. — Виглядаєш солідно.

— І ти вже не хлопчина, — засміявся Тарас. — Як тут опинився?

— Чекаю на сестру, Мар’яну. Вона в консерваторії, на останньому курсі. Сьогодні концерт, а я класику не терплю, от і зайшов сюди, — посміхнувся Олег.

— Мар’яна? Як вона? — оживився Тарас.

— Талант! Звичайна дівчина з села, а сама вступила до консерваторії, без зв’язків, — з гордістю сказав Олег.

— Хочу її побачити! — вигукнув Тарас.

— За півгодини подзвоню їй, поїдемо зустрічати. Якщо не зайнятий, приєднуйся. Ти один?

— Чекаю на Соломію, наречену. Вона в салоні, скоро підійде.

— Чудово, ми з Мар’яною під’їдемо, — Олег пішов, обіцяючи повернутися.

Тарас поринув у спогади. Літо у баби в селі, де жили Олег і Мар’яна. Їхній двір з яблунями, озеро, річка. Вони ловили рибу, смажили її на вогні, співали під гітару. Мар’яна, тоненька дівчинка з темними косами, була його першим коханням. «Якою вона стала?» — думав він, не помічаючи посмішки на своєму обличчі.

— Посміхатися в нікуди — дурниця, — почув голос Соломії.

— Нарешті, — Тарас окинув її поглядом, намагаючись зрозуміти, що змінилося за три години в салоні.

— Ну, як я? — кокетливо запитала вона.

— Нічого, — відповів він.

— Нічого?! — обурилася Соломія. — Ти знаєш, скільки коштує цей манікюр і робота косметолога? Я неперевершена, так?

— Як завжди, — кивнув Тарас, щоб не сперечатися.

— Їдемо до мене, там гості, нас чекають, — заявила вона.

— Не можу, домовився з друзями дитинства. Вони зараз під’їдуть.

Соломія надулася, готова влаштувати сцену, але в кав’ярню увійшли Олег із Мар’яною. Вона кинулася до Тараса, обняла його:

— Тарасе, скільки літ! Виріс, красенем став!

Він завмер, враВін почував, як щось тепле й давно забуте знову оживає у його серці.