Розлучення? Я вибираю тата!

Чи ви розлучаєтеся? Я залишуся з татом

Марійка давно відчувала, що їхні стосунки з Богданом дали тріщину. Відчуття охололи, любов поступилася звичці, розмовляти стало ні про що, накопичилися претензії та образи. У повітрі висіла напружена тиша, як буває перед бурею.

Вона зайняла вичідувальну позицію, обманюючи себе, що все налагодиться. Почнеш розбиратися — і відкриється щось таке, з чим вже не зможеш миритися. І що тоді? У них же донька росте. Про неї треба думати.

Марійка готувала, підтримувала в хаті лад, слідкувала, щоб донька не загулювалася допізна та вчасно робила уроки. У доньки останнім часом з’явилися свої дівочі таємниці. Що поробиш — дорослішає. А чоловік… Чоловік віддавав зарплату. І цим його участь у житті родини й вичерпувалася.

Він останнім часом не випускав телефон із рук. Сидів, уткнувшись у нього, наче підліток.

Раптом Марійка захворіла. Підскочила температура, голова розколювалася, все тіло ломило. Вона попросила чоловіка приготувати вечерю. Донька знову десь пропадала з подругами.

— Ти що, чаєм із бутербродами обійдемося, — відповів Богдан.

Марійці було занадто погано, щоб сперечатися. Вона весь час перебувала у напівдрімоті. Через два дні їй стало краще. Вона зайшла на кухню й побачила, що у мийці лежить брудний посуд, на сушарці немає ні одної чистої чашки. Сміттєвий відро переповнене, а зверху лежать порожні коробки від піци. Пральна машина забита сорочками чоловіка, у передпокої під ногами хрустить пісок, а холодильник спустішав. Вона взялася за прибирання, готування й до вечора впала без сил.

Після вечері у мийці знову стояла гора брудного посуду. Марійка ледь не розплакалася. Накопичені образи вимагали виходу, і дамба терпіння не витримала.

— Годі. Я не домробітниця. Я працюю нарівні з тобою, а після приходжу й беруся за домашні справВона зрозуміла, що час зцілює всі рани, та найважче – пробачити саму себе, бо тільки так можна почати жити справді наново.