Сімейний ідеал

Ідеальна родина

— Ой, я боюсь, — зупинилася перед під’їздом Світлана.

— Чого? Моїх батьків? — спитав Олег і взяв подругу за руку.

— Що я їм не сподобаюся, — зізналася Світлана, провинувато глянувши на нього.

— Не бійся. Побачиш, усе буде добре. Я ж тебе люблю. І за тебе виходитиму я, а не батьки. Ходімо, — Олег потягнув дівчину до дверей.

— Маму звуть Ярослава Степанівна. Запам’ятала? — нагадав він.

Світлана повільно повторила.

— Зі страху точно забуду або переплутаю, — зітхнула вона.

— А тата…

— Василь Петрович, — радісно вигукнула Світлана. — Добре, що у твого тата звичайне ім’я. А звідки у мами таке по батькові?

— Що ти вигадуєш?

Вони зайшли у під’їзд, і Олег викликав ліфт.

— Її назвав дід на честь бабусі. Казав, що вона була дуже доброю. Працювала у театрі. Шкода, я її не застав — померла рано.

Ліфт зупинився, двері відчинилися. Молоді зайшли всередину.

— Не хвилюйся. Я з тобою, — сказав Олег і пригорнув дівчину.

Двері відчинила невисока жінка з коротким волоссям. Світлані здалося, що вона занадто молода для матері Олега. Але при світлі вона помітила на її обличчі зморшки, які видавали вік.

— Добрий день, — сказала Світлана й глянула на Олега, але той мовчав.

— Заходьте, Світланочко. Не соромтеся. З першого разу всі плутають моє ім’я, — доброзичливо відповіла Ярослава Степанівна.

— Взуття можна не знімати. Проходьте. Василю! Де ти там? — голосно покликала вона чоловіка.

Незабаром у вітальню увійшов високий чоловік. Світлані він нагадав кіноактора, хоча зовні не був схожий. Поруч із ним Ярослава здавалася тендітною.

— Василь Петрович, — представився він і простягнув руку.

Його стиск був міцним, долоня — теплою.

— Прошу до столу, а то все охолоне, — запросила Ярослава.

— Олеже, подбай про Світлану, — сказав Василь, розливаючи вино.

Ярослава розпитувала дівчину ненав’язливо, розповідала про їхню родину. Незабаром Світлана відчула, що напруга зникла.

— Нехай ваші батьки не переймаються. З весіллям ми самі розберемося, — сказала на прощання Ярослава.

Родина Олега здавалася Світлані ідеальною. Її батьки були зовсім іншими.

— У тебе чудові батьки. Хотіла б, щоб у нас так само було, — зітхнула вона.

— Не переживай. У кожних стосунках бувають складнощі. До речі, ти вже вибрала сукню? — поцілував її Олег.

Світлана запросила на допомогу подругу Оксану, але та постійно спізнювалася та балакала безВрешті-решт, Світлана усвідомила, що справжня родина — це не лише ідеальна картинка, а й уміння пробачати й любити, незважаючи на недосконалості.