«Сховала вагітність, щоб уникнути вибору між сім’єю та абортом»

Інколи доля ставить жінку перед вибором, до якого вона готова не була. Не виправдовую брехню, але тоді іншого шляху не існувало. Ми з чоловіком разом понад п’ятнадцять років. Маємо трьох дітей. Пройшли крізь безгрошів’я, недосипання, втому, кредити, переїзди. Та все подолали разом, як родина. І ось, лише вийшовши з декрету, коли здавалося, що нарешті дихаємо на повні груди, тест показав дві смужки.

Спершу подумала — помилка. Як? Чому зараз? Стояла в ванній, стискаючи пластикову паличку, намагаючись усвідомити: знову… знову з нуля.

Я знала, як відреагує Дмитро. Він не злий. Він — раціональний. Логічний. Холодний у рішеннях, коли йдеться про виживання. Навіть на третю дитину ледь погодився. Не через відсутність любові. Просто він — людина з калькулятором замість серця. А четверта дитина, коли ми ледь вибралися з боргів, а іпотека перестала давити як удав, — для нього стала б кінцем світу.

Та й це було б ще півбіди… Якби на першому УЗД я не побачила, що ношу не одну дитину, а двоє. Близнюки. Хлопчик і дівчинка.

Сказати, що це був шок — нічого не сказати. Лікар щось говорив, показував на екран, а я перестала чути. Світ завмер. Сиділа на кушетці з крижаними пальцями, наче падала в прірву.

Дома мовчала тижнями. Та одного вечора за вечерею прошепотіла:
— Я вагітна.
Дмитро видихнув. Без криків, без сцен. Мовчки кивнув. А потім, через хвилину, промовив:
— Ну… викрутимося. Аби не близнята.

Тоді ж, готуючи його до найгіршого, зізналася:
— Сьогодні в жіночій консультації зустріла однокласницю. В неї теж троє дітей, а тепер — двійня.
Він усміхнувся, але з тривогою в голосі:
— П’ятеро? Це божевілля. Якби в нас була двійня — наполіг би на аборті.

Саме тоді й вирішила мовчати. Не брехати — просто не говорити. Сподівалася, що звикне, що все влаштується. Шукала допомоги для багатодітних, рахувала витрати. Думка, що він може змусити мене зробити аборт, розривала душу.

На другому скринінгу — вже на 20-му тижні — Дмитро наполіг поїхати разом. Відмовити не могла. У кабінеті лікар спокійно сказав:
— Два серцебиття, обидва міцні. Вітаю — хлопчик і дівчинка.

Я затримала подих. Чоловік дивився на екран із кам’яним обличчям. Не промовив ні слова. Лише поблід. Вийшли з лікарні мовчки. У авто він спитав:
— Ти знала?

Я похитала головою.
— Ні. Казали, термін малий, можлива помилка. Сама не вірила…

Він не повірив. Це відчувалося. Та скандалу не було. Він замкнувся. Днів із п’ять майже не розмовляв. А потім — наче щось зламалося всередині.

Почав розповідати дітям про те, що в домі з’являться двоє малюків. Дивився відео про коляски, читав форуми. Через місяць заговорив про переїзд. Не розуміла — звідки гроші? Але раптом прийшов лист — далека тітка по ма