Connect with us

З життя

Схоже, я сьогодні зустріла твого колишнього чоловіка

Published

on

— Здається, я сьогодні бачила твого колишнього чоловіка, — зітхнула Тамара Львівна, знімаючи зимові чоботи.

Арина тим часом роздягала близнюків після прогулянки з бабусею.

— Самого чи з новою пасією?

— Сам був. Хвилин п’ять стояв, спостерігав, як я на дитячому майданчику коляску катаю, а коли я його помітила, швидко розвернувся і пішов. Можу помилятися, звісно, але дуже схожий. Він хоч телефонував, цікавився дітьми?

Арина насупилася.

— Дзвонить через день. Я не відповідаю.

— Чому це ти? Може, помирилися б!

— Він мене вагітною кинув заради якоїсь шалави, про що мені з ним говорити?!

Дочка почала заводитися, але Тамару Львівну це не зупинило.

— Так може він дітей хоче побачити? Даремно ти так! Можливо, і помирилися б заодно.

“І мені не довелося б до вас кожен тиждень приходити” — подумала бабуся вже про себе.

— Він прекрасно знає адресу! Якщо справді захоче — прийде. А миритися я з ним не збираюся, мені зрадники не потрібні.

— Ой, Арино, не в твоїй ситуації виставляти надмірну гордiсть! Разом дітей завели, разом і розгрібати.

— Тобто ти б тата пробачила?

— Знайшла що порівнювати! Твій батько мене на руках носив і завжди мріяв про велику сім’ю. На жаль, у Господа на нього були свої плани… А у вас що? Ех! — махнула рукою Тамара Львівна і попрямувала у ванну мити руки, — Все через колоду.

Після місяця безперервного перебування з новонародженими онуками Тамара Львівна знову зрозуміла, що в такому режимі довго не протягне. До того ж песик Людвіг, залишений нею з подругою, дуже сумував і майже нічого не їв. Тому Арина залишила свої спроби переконати матір у тому, що варто здавати її квартиру в Свободі, приводячи такі аргументи, як: “а чого їй простоювати”. Нарешті вона пожаліла Тамару Львівну і запропонувала приходити до них на три дні в тиждень, щоб вона сама, новоспечена матуся, хоч трохи могла прийти до тями.

Тамара Львівна прилягла поруч із 4-місячними онуками. Пухкенькі! Ой, скільки ж з ними клопоту! Очки Павлуші вже стали набувати карого відтінку, і волосся росло темне, кучеряве, як у тата, а у Полиночки яскраво-блакитні оченята, як льняні квіточки, а волосинки білі, пухові… Різні дітки. Несхожі. Одна напасть — щічки всіяні червоними, шершавими плямами діатезу. А як закричать… Мама не горюй!

— Мені здається, не на Людика в них алергія, — припустила Тамара Львівна, — що з ним всіяні були, що без нього. Зайве так собаку мою образила.

— Прям вже так образила! Він тварина, мамо, не перебільшуй. А щодо алергії ти, скоріш за все, маєш рацію. — Арина нібито поправила й без того добре сидячий боді на агукаючому Павлуші і непевно ковзнула поглядом по матері.

“Мнеться, щось вигадала вже” — здогадалася Тамара Львівна і виявилася права.

— Я тут знаєш про що подумала… — почала Арина, — може мені на півставки вийти? З іпотекою, звісно, тепер легше стало завдяки маткапіталу, але допомога у мене копійчана, та й аліменти маленькі. Від декретних майже нічого не залишилося, а так багато витрат з цими дітьми!

— І не проси! — злякалася Тамара Львівна. — Я не справлюся з ними одна, ти в своєму розумі? Хочеш мене раніше часу в могuлу звессти? Так я вже зрозуміла яка ти, зрозуміла, доню… Егоїстка, ось! І не ображайся. Совість мати хоч трохи треба! Не бачиш, що я і так… з останніх сил… Усе для тебе! Навіть Людика покинула! — занепокоєно і переривчасто промовила мати. Вона теж здавалася собі поганою, огидною егоїсткою. Про себе, все-таки, у першу чергу посміла подумати, а не про рідну дитину 35-річну!

Тамара Львівна подивилася на доньку — та схилилась. Продовжила:

— Не розумієш, ні. Та й бог з тобою!

— Мамо, ну що ти так…

— Я ж не за себе хвилююся, а за собаку! Кому він потрібен, крім мене? Засумує, помҏє, а ще ж не старий.

У Тамари Львівни виступили сльози.

— Вічно ти перебільшуєш! — обурилася Арина.

— Ні, я на відміну від тебе тверезо дивлюся на речі. До того ж, який сенс тобі виходити на півставки? С тебе ж допомогу знімуть по догляду за дітьми!

— Та я не на свою роботу, а так… В один магазин. Два рази на тиждень неофіційно. Знайома запропонувала. Гаразд, мамо, забудь. Ти права, з ними дуже важко. Але от як бути з цими грошима — не знаю.

Арина запустила в волосы пальці, взлохматила себя и завалилась на кровать.

— Веня буде дзвонити — не виставляйся, взяти трубку. Він потрібен тобі. Саме зараз потрібен. Чуєш?

Дочка промичала щось невиразне. У квартиру вбігла після школи Юля. Дівчинка дуже любила, коли бабуся була в них. Їй одразу ставало весело і легко на душі.

— Усім привіт! Я їсти хочу просто звірськи, згодна навіть на крокодила!

В якості експерименту перед Новим Роком Людик був узятий разом із собою до міста. За кілька днів спільного перебування дітям гірше не стало. Онука Юля заціловувала пса, а у святковий вечір пов’язала йому на ошийник золотисту стрічку. Тамара Львівна зауважила, що дочка дуже старається з наведенням краси перед дзеркалом. Наділа сукню, колготки, зробила макіяж, із зачіскою щось вигадує… Та й стіл накрила зовсім не на трьох.

— До нас хтось прийде, чи що? Для кого ти так стараєшся?

— Чому стараюся? І не стараюся я анітрохи! Просто хочу зустріти Новий Рік красивою, — відповіла Арина, фарбуючи губи, і потім додала неохоче: — Веня прийде. Напросився нарешті. Але я не для нього нарядилася! Ще чого!

Веніамін з’явився через півгодини з мішком подарунків Діда Мороза. На його схудлому обличчі бігали тіні змішаних почуттів: звинувачення, очікування, готовності відбити атаки колишньої дружини. Він зробив незграбну спробу бути веселим і безтурботним.

— Всіх з наступаючим! На вулиці морозець хоч кудись! — усміхнувся він на всі 32.

Арина захлопала на нього густо нафарбованими віями й тільки було відкрила рот, як вибігла ошелешена Юля. Вона не бачила батька з весни й не знала, що він сьогодні прийде. Веня розкрив руки для обіймів. Він явно здивувався, як подорослішала старша дочка.

— Юля, яка ти красуня! Дай же я тебе обійму!

Юля підбігла… І з усієї сили, як юна тигриця, забила кулачками по його розгорнутих руках.

— Ненавиджу! Ти мені не тато! — крикнула дівчинка й сховалася у своїй спальні, із всієї сили грюкнувши дверима.

Тут же в два голоси заревли близнюки, і Арина кинулася до них.

Веня поугас і запихнув жарку куртку до шафи. Тамара Львівна хмикнула, не втримавшись:

— Ну, а що ж ти хотів? Невже очікував іншого? Ех ви, батьки…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − два =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя1 годину ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...