Спадок в стінах дому

— Як ти наважуєшся на таке? — здивувалася донька. — Мамо, ти ж там будеш сама в цьому селі, тобі не страшно?

— Усюди є люди, — спокійно відповідала Ольга Михайлівна. — Я й там собі друзів знайду, ти не хвилюйся. А ти завжди будеш моїм жеданим гостем. Ось тільки в місто я вже не повернуся. Чекала на пенсію, як на нагороду. І хатина знайшлася гарна, ще й у розстрочку. Хіба не диво?

Настрій у Ольги був чудовим. Та й справді: ось вона втілила свою мрію — купила будиночок у селі недалеко від міста. Та й ще одна причина була — переїхати. Доньці вже стукнуло тридцять, а вона все не могла знайти пару. Тож Ольга Михайлівна вирішила залишити їй квартиру — нехай влаштовує своє особисте життя.

— Тут тепер ти господарка, а я буду в гості заїжджати, якщо треба на ринок чи до магазину, — обійняла вона Лесю, сіла у старий автобус, який помчав її до щастя.

У селі Ольга швидко освоїлася. За квартирою в місті анітрохи не сумувала — адже раніше часто проводила час на дачі, яку вже продала за непотрібністю. Село було приємним: з магазином, автобусом, навіть медпунктом і бібліотекою.

— Красота! — з задоволенням говорила Ольга, виходячи зранку на ґанок. Сусіди були доброзичливі, пропонували допомогу, але вона відмовлялася — так хотіла все робити сама.

Перший час до неї часто приїжджала Леся, яка не могла звикнути до маминої відсутності. Жартувати — вони ж стільки років прожили пліч-о-пліч! А тепер Лесі належало створити сім’ю, щоб не засмучувати матір. Так Ольга їй і наказувала.

Весна була теплою та вологою.

— Добре, — говорив сусід Ольги, семидесятирічний пенсіонер Дмитро Дмитрович. — У вогку землю сіяти — саме те. Буде врожай.

А Ольга Михайлівна не лише впоралася з городиною, а й завела курей та качок — адже хлів був у доброму стані.

З ранку до вечора вона, мов пташка, кружляла: годувала пернатих, полола грядки, а їїнійський кіт Граф пильно стежив за курячим двором, немов боячись, що птах йому щось недостоїть.

— Нічого, Грішко, скоро звикнеш. Ось уже й себе почуваєш хазяїном. Молодець!

Незабаром до двору прибилася безхатькова собака Цвітка, яка раніше блукала селом, шукаючи милостині. Але Олька зжалилася і пустила її під дах, і вже бідолаха нікуди не йшла, дивлячись вдячними очима на добру господиню, що щоранку насипала їй каші з м’ясними шматками.

Цвітка оселилася під ґанком, а потім Дмитро Дмитрович, за проханням Ольги, змайстрував їй теплу будку.

Село швидко заговорило про нову сусідку як про господарку таІ так, у своїй рідній хаті, серед саду, тварин і добрих сусідів, Леся знайшла те щастя, яке колись знайшла тут і її мати.