Свекруха залишилася на літо: історія одного несподіваного візиту

Свекруха залишилася на літо

Оленко, а давай я в вас на літо залишуся, промовила Наталя Миколаївна, витираючи руки кухонним рушником. Мою квартиру зверху затопили сусіди, тепер треба ремонт робити. Будівельники кажуть, що до осені не встигнуть.

Олена завмерла з половником у руці над казанком борщу. Літо зі свекрухою? Три місяці під одним дахом? Вона подумки перерахувала всі майбутні канікули дітей, чоловіка у відпустці, поїздки на дачу… І весь цей час поруч буде Наталя Миколаївна зі своїми зауваженнями, порадами та невдоволеним виглядом.

Звичайно, мамо, почула Олена свій власний голос. Звичайно, залишайтеся. Куди ж вам ще дітися.

Ну от і чудово! зраділа свекруха. Я ж не обуза вам буду, допомагатиму, за онуками пригляну. Віталій на роботі пропадає, а ти сама з дітьми мучишся.

Віталій справді затримувався в офісі допізна, але Олена чудово справлялася з десятирічним Андрійком і семирічною Софійкою. Справлялася доти, доки в їхній розмірений побут не врилася Наталя Миколаївна зі своїми порядками.

Вже наступного дня свекруха взялася за “наведення ладу”. Вона перемила весь посуд наново, бо, на її думку, Олена погано змивала мийний засіб. Переклала продукти в холодильнику, пояснивши, що ковбаса має лежати лише на верхній полиці, а не де попало. Дитячі іграшки акуратно склала у коробки й прибрала у комору.

Нащо в домі безлад розводити? заявила вона Софійці, яка шукала свою улюблену ляльку. Погралася прибери на місце.

Софійка розплакалася, а Олена, стиснувши зуби, пішла діставати іграшки назад.

Натале Миколаївно, діти мають почувати себе вдома вільно, спробувала заперечити вона.

Вільно не означає по-свинськи, відрізала свекруха. За мого часу діти були вихованими.

Андрійко, почувши розмову, похмуро буркнув щось під ніс і пішов до себе в кімнату. Він взагалі уникав бабусю, а вона постійно робила йому зауваження: то музику голосно слухає, то за комп’ютером довго сидить, то з друзями на вулиці галасує.

Ввечері Віталій прийшов із роботи втомлений і голодний. Олена, як завжди, розігріла йому вечерю, але не встигла подати, як втрутилася Наталя Миколаївна.

Віталіку, ти зовсім зів’яв! заспівувала вона, накладаючи синові повну миску борщу. Оленка погано тебе годує, одні ці магазинні напівфабрикати. Я завтра на ринок піду, справжнього м’яса куплю, котлет наліплю.

Мам, не треба, у нас усе є, спробував зупинити її Віталій, але мати вже розійшлася.

Як це не треба? Ти ж мій син, я про тебе дбаю! А то дивлюся, зовсім вас тут запустили… Сорочки не прасовані висять, шкарпетки з дірками. За мого часу дружина слідкувала за чоловіком як слід.

Олена відчула, як усередині в ній закипає. Вона цілий день прала, прибирала, готувала, відводила дітей у школу та на гуртки, а тут ще й докори в недостатній турботі про родину.

Я дбаю про родину, сказала вона тихо, але твердо. Просто у нас інші часи, Натале Миколаївно.

Часи-часи, поморщилася свекруха. А родина одна на всіх лишилася.

Віталій мовчав, методично доїдаючи борщ. Він ніколи не втручався у конфлікти між дружиною та матір’ю, відсиджуючись осторонь. Олену це бентежило найбільше чоловік міг би іноді й заступитися.

Через тиждень спільного проживання стосунки накалилися до межі. Наталя Миколаївна критикувала все: як Олена готує, як виховує дітей, як веде господарство. Вона вставала о шостій ранку й починала шаруд