Світло у темряві

**Світло у темряві**

**Розділ 1: Розрив**
Геть звідси, невдячна! кричала її мати, штовхаючи Даринку до дверей.
Дівчина ледве втримала рівновагу, почуваючи, як серце розривається на шматки. Мати дивилася на неї з ненавистю, що боліла гірше за будь-які слова.
Не повертайся! Бачити тебе більше не хочу! і двері грубо захлопнулися.

Даринка застигла на порозі, немов остовпіла. Вона намагалася пояснити:
Мамо, прошу, це він я не але її вже ніхто не слухав.

Її вітчим, пяний і огидний, намагався її зґвалтувати. Коли дівчина розповіла матері, та навіть слухати не захотіла. Для неї це була лише брехня, спроба зруйнувати її нове життя. Тому й вигнала власну дитину.

**Розділ 2: Бездомна**
Самотня, Даринка блукала камяними вулицями шахтарського містечка, жебракуючи. Холодний вітер різав шкіру, а голод робив її слабкою. Чоловіки оглядали її брудними поглядами, особливо ті, що йшли самі чи пяними групами. Вона знала це найнебезпечніші.

Години тяглися довго, а голод ставав нестерпним. Вона почувалася невидимою, забутою світом. Наближався День поминання, і вона згадувала батька. Якось у їхньому домі завжди пахло свічками та барвінком. Цього року мати, звісно, нічого не робитиме.

**Розділ 3: Спогади**
З небагатьма речами, що встигла схопити, вона зробила маленький поминальний куточок під старим дубом. Зібрала кілька польових квітів, поклала чорстві коржі та сухі ягоди все, що змогла дістати. Стала на коліна перед батьковою світлиною.

Тату, якщо ти мене любиш забери мене, прошепотіла вона, і сльози пекли щоки.

Вітер обіймав її, ніжний, наче чиясь рука гладила по голові. Виснажена, вона заснула біля вівтаря.

**Розділ 4: Покаяння**
На світанку вона прокинулася. Зїла те, що залишилося на поминанні, і знову пішла блукати.

Раптом побачила матір. Жінка бігла, плачучи, і, не кажучи ні слова, обхопила її міцно.
Пробач мені, доню, будь ласка Я не повірила тобі, але минулої ночі я його побачила.

Даринка не рухалася, не довіряла.

Я залишила його пити, як завжди А потім почула крики. Він летів повітрям, бився об стіни, наче лялька! Вере́щав: «Не вбивай! Зізнаюся, я хотів її!» А потім впав. Мертвий. І тоді я почула голос не з цього світу. «Виженіть його, знайдіть доньку, інакше наступного року прийду по вас».

Дівчину пройняв жах, але гнів розтанув, коли побачила матір такою зламаною. Вони обнялися. Вона вирішила пробачить.

**Розділ 5: Повернення**
Перед тим як увійти в дім, Даринка подивилася на небо.
Дякую, тату, прошепотіла.

У хаті було напружено. Тінь вітчима немов лунала кутками. Мати пообіцяла: він більше не переступить порогу.
Я поговорю з ним, сказала вона рішуче.

Дівчина кивнула, але страх не відпускав.

**Розділ 6: Рішення**
Тієї ночі мати пішла на розмову. Даринка чула її голос:
Більше ніколи не підійдеш до моєї дитини!

Потім жінка повернулася, тремтяча, але тверда.
Він пішов. Назавжди.

**Розділ 7: Зцілення**
Дні минали, рана загоювалася повільно. Вони размови ставали щирішими. Разом зробили поминальний стіл, прикрасили його барвінком.

Будемо робити це разом, сказала мати. Щоб батько завжди був із нами.

Даринка усміхнулася. Вперше за довгий час почувала надію.

**Розділ 8: Святкування**
На День поминання село ожило. Вони гуляли, згадували батька, сміялися й плакали. Дівчина відчула силу. Він із ними.

**Розділ 9: Мрії**
Час минав. Даринка вступила до школи. Мати підтримувала. Будинок наповнився сміхом.

**Розділ 10: Новий початок**
Минув рік. Вона дивилася на вівтар, де блищали квіти.

Дякую, тату, прошепотіла.

Мати обійняла її.
Ми завжди разом.

Даринка усміхнулася. Нарешті знайшла свій дім.