Своячка присвоїла наш весільний подарунок.

Сваха забрала наш весільний подарунок.

Коли ми з чоловіком одружилися, отримали в подарунок нову пральну машину. Це був найдорожчий подарунок. Мої брати організували збір грошей, щоб зробити нас щасливими цією покупкою.

Після весілля ми переїхали до орендованої квартири. Мої брати жили неподалік, тому ми часто зустрічалися з їхніми дружинами, але наші стосунки були напруженими.

Оксана, дружина старшого брата, була дуже балакучою, але нешкідливою. Натомість Людмила була загадковою: відстороненою, замкнутою, мовчазною. Дуже рідко ми були у них вдома, але їхні діти часто приходили до нас, особливо діти Людмили, 6-річний син та 4-річна донька.

Вони приходили без попередження, самі відчиняли двері і брали, що їм заманеться. У молодості я була дуже сором’язливою – навіть боялася до них заговорити.

Після народження доньки ситуація погіршилася. Ми жили дуже скромно, на всьому доводилося економити. Купувала печиво, фрукти та м’ясо для доньки, а ми з чоловіком їли дешевші продукти.

Діти моїх братів не соромилися нишпорити по всіх шухлядах і шукати кругом. Звісно, я пригощала їх, але вони не могли насититися, хотіли забрати усе. Мої батьки навчили мене в дитинстві не брати нічого у гостей без дозволу, але в дітей моїх братів важко було помітити хоч краплю дисципліни.

Коли я зрозуміла, що розмова не вирішить проблеми, почала закривати двері на ключ. Вони могли годинами стукати — тоді у мого чоловіка скінчилося терпіння, він накричав на них, і відвідини закінчилися.

Одного разу я готувала обід, а Людмила зайшла без стуку. Навіть не привіталася, одразу запитала:

– Де пральна машина?

– У ванній, – відповіла я похапцем.

– Моя зламалася, тому візьму твою. Мій чоловік, замість купити нову для нас, купив її вам, отже, я її забираю!

– Не тільки твій чоловік мені її подарував. Усі брати до цього долучилися.

– Мене не цікавить, хто дав гроші. Ніхто мене не спитав, я не погодилася. Як я маю прати, руками? Швидко забери свої речі!

Я почала все витягати та плакати від стресу. Вона навіть не звернула уваги, запакувала машину в багажник і вийшла.

Через кілька днів я попросила повернути пральну машину, але у відповідь отримала категоричне «ні». Я мала досить своєї свати. Вирішила поговорити з чоловіком, і він негайно відправився до мого брата. Вони довго розмовляли, він повернувся і сказав:

– Людмила, мабуть, не змінилася. Вона мене злила ще до нашого весілля. Але не турбуйся про пральну машину, твій брат обіцяв нову.

Обіцянки він дотримався, проте приніс пральну машину старого зразка, а не сучасну. Вибачився за дружину, але нічого не міг вдіяти з її поведінкою.

З того часу я з нею не розмовляла, хоча минуло багато років. Вона самотня та завжди незадоволена, через такий непоступливий характер у неї навіть немає друзів. Вона намагалася налагодити зі мною зв’язок, запрошувала в гості, але я все ще тримаю образу.

З роками сваха трохи змінилася, стала мудрішою чи що. Зрозуміла, що без друзів і рідних важко вижити в цьому світі. Я від неї не відвертаюся, але й не підпускаю близько.

Наші діти виросли, спілкуються між собою, але племінниця – копія Людмили з молодості. Загалом, генетика – це генетика, важко від неї втекти.