Синку, обирай наречену з природною красою, бо сьогодні всі вміють робити з себе “цукерки”.

– Синку, прошу тебе, обирай собі наречену з натуральною красою. Бо знаю я, як вони зараз з себе “цукерочки” роблять.
– Мам, чого це ти про наречених заговорила? Я ж навчаюся, мені не до наречених зараз.
– І це правильно. Спочатку навчання, потім робота, і тільки потім сім’я. Знаєш, я передачу подивилася сьогодні, так там хлопець одружився на красуні, все добре було. Поки вона не народила дитину.
Дитина виявилася дуже некрасивою, не схожою на батьків. Потім вона народжує ще одну, такий самий народився, як і той. Чоловік ніяк не міг зрозуміти, як у красивих батьків можуть бути такі діти.
Якось у гостей у батьків дружини він побачив її фото в дитинстві і все зрозумів. Вона була дуже некрасивою, і коли стало можливо – зробили батьки їй пластичні операції, і стала вона красунею. Але гени не обманеш, діти успадкували її зовнішність. Чоловік розлучився з нею через обман.
– Мам, до чого ти мені це розповіла? До речі, я про це читав, десь в Китаї чи Кореї ця історія трапилася.
– До того, синку, що треба вивчити ретельно генетику майбутньої дружини. Щоб діти були красивими й здоровими. І поглянь, з величезними губами, татуюваннями, пірсингом, не приводь навіть…
Андрій уже втомився слухати від мами поради з приводу наречених. Вона вибирала під себе, щоб їй подобалася насамперед. Йому це було смішно і забавно. До пори до часу. Поки мама не вирішила сама знайти підходящу пару для синка.
– Познайомся, Андрію, це Олена. Вона працює в бібліотеці. Розумна і начитана дівчина. Любить ходити в кіно, тому можеш запросити, вона буде не проти.
– Доброго дня, Олено. Я, на жаль, зайнятий, до сесії треба готуватися…
Андрій зайшов у свою кімнату. Ну мама, що надумала, свахою стала…
Через тиждень у вітальні сиділа чергова наречена.
– Сину, уявляєш, до тітки Галини племінниця приїхала в гості, міста не знає, може, покажеш?
– Мам, я зайнятий, готуюсь же до іспитів… Привіт тітці Галині.
– Андрюшо, ну що знову не так? Симпатичні ж дівчата, все своє, натуральне. Я ж тобі поганого не пораджу. І розумнички такі, не сидять в цих своїх стаграмах.
– В Instagram’ах, мамо… Вистачить вже мене сватати, я сам виберу собі пару, без твоєї допомоги!
Аллі Іванівні було прикро таке слухати. Адже Андрій був її сенсом життя. Вона народила його в 43 роки, інакше як дивом не могла назвати його появу. Багато років вважалася безплідною, поки хтось не почав рухатися в животі. Шкода, чоловік не дожив до повноліття сина.
Їй дуже хотілося внуків. Але від правильної невістки. Даремно син її не слухає. Не враховує її мудрість. Ну нічого, вона знайде йому пару. Потім ще скаже “дякую”.
Після закінчення навчання Андрій знайшов роботу за спеціальністю. Алла Іванівна поставила умову сину. Щоб він одружився в цьому році. Але, на дівчині, яку вона схвалить, іншу на поріг не пустить.
– Синку, я вже в віці, хочеться встигнути поняньчити внуків. Але дівчина повинна бути порядною, правильною, і з натуральною зовнішністю. Тільки тоді ти будеш щасливий. І я теж.
Андрій спробував її переконати, що це тільки йому вирішувати, на кому одружуватися. Але мама стояла на своєму.
– Мам, прийшов час познайомити тебе з моїм обранням. Ти повинна прийняти цей вибір, якщо любиш мене. Завтра я приведу на вечерю свою пару.
Алла Іванівна вирішила подивитися, кого ж вибрав її син. Вона була впевнена, що дівчина обов’язково буде вся напхенька укольчиками краси, адже чоловіки сліпі, не помічають очевидного, не цінують природності. Алла Іванівна все висловить цій дівчині, головне, не “переборщити”.
– Добрий вечір, Алло Іванівно, я Костик.
– Здрастуйте, Костянтине. Дуже приємно. Ви, напевно, працюєте з Андрюшою? Щось раніше я про вас не чула. А де ж наречена, синку?
– Мамо, Костя і я… Ну, загалом… Ми пара!
– Тобто, пара, синку?! Як це так?
– Ну, я з тих… Хто з хлопцями… Ми з ним хочемо зійтися і жити разом. Може навіть одружимося, за кордоном тільки… І дитинку заведемо потім…
Алла Іванівна присіла на стілець, тримаючи в руках тарілку з пиріжками. Як же це так, що він таке говорить, її син…
– Мамуль, ми швидко перекусимо, і побіжимо. Дощу немає, хочемо в парку прогулятися…
Алла Іванівна довго не могла прийти в себе. Що вона людям скаже, а як же внуки, як взагалі таке могло статися? Це ж неправильно…
Андрій із Костем набрали пиріжків у паперовий пакет і вийшли на вулицю.
– Андрюх, мені її шкода прямо… Ти бачив її обличчя?
– Нічого, Костян, повір, мамі це піде тільки на користь. І мені теж, сподіваюся.
– Вірочка, привіт, дорога. Ми з Костиком тільки від мами…
– Ну, як все пройшло? Мама повірила в твою легенду?
– Та начебто повірила, сидить досі на стільці, мабуть, приходить до тями. Ну, вона сама винна. Не треба було мене змушувати.
Андрій попрощався з Костем, узяв Віру за руку і вони пішли гуляти. Віра була його однокурсницею, вони давно були разом. Любила сидіти в Інстаграмі, на руці в неї було невелике татуювання у вигляді змії. А ще, у Віри були пухкі губи, не від природи, а від косметолога. Все те, чого так боялася Алла Іванівна.
Андрій був щасливий поруч із нею. Віра була начитана, цікава особистість, вона знала кілька мов, і мріяла про дітей. Тільки він розумів, що мама ніколи не зможе її прийняти. Вона була “неправильною” для неї. І їхнє життя мама перетворила б на пекло. Андрій не хотів цього, тому вигадав уловку з визнанням.
Прийшовши ввечері додому, він застав маму на кухні, з сердечними краплями на столі.
– Синку, як ти міг… Добре, що батько цього не бачив… Ти ж хлопець, тобі на дівчині треба одружитися, щоб вона дітей народжувала, а не ось це все… Як ми житимемо тепер, а?
– Мам, ну а що робити, дівчата ось всі зараз пішли, як під копірку. А у Костика все своє, натуральне. Ти ж сама “топила” за натуральну красу…
– Господи, синку, та нехай хоч буде з губами, як у качки, вся в тату, та все, що завгодно, але лише б це була дівчина, а не чоловік… Я навіть на жінку з дитиною згодна…
– Мам, ну не журіся… Приведу я тобі дівчину, хоч завтра!
– Справді, синку? Я так радітиму, а то чого тут тільки не передумала… Я утку запеку, тортик куплю…
Алла Іванівна при вигляді Віри розпливлася в посмішці. Не обдурив, привів дівчину. Та красуня яка виявилася, ну і що, що губи не свої, і татуювання дуже навіть симпатичне.
Алла Іванівна душі не чаяла у Верочці. А коли невістка народила двійнят, радості Алли Іванівни не було меж. Сразу двох внуків, хлопчика і дівчинку. Найкрасивіших внуків у світі!
Часто батькам не подобається вибір їхніх дітей. Ось не подобається, і все тут, не лежить душа. Але, треба розуміти і поважати вибір своєї дитини. І, хоча б, не шкодити їм, не намагатися зруйнувати їхні стосунки. Час покаже, правильний вибір був чи ні, а батькам залишається просто приймати ситуацію. Або дітям доведеться йти на хитрощі).