Те, що твоє, не покине тебе

Другий тиждень їси без апетиту, закохалась чи що, Оленько? питала Ганна, домробітниця.

Еге ж, мені подобається один хлопець, але він, наче, не дуже звертає на мене увагу, зізналася Оля. Теж студент, на паралельному курсі. Не знаю, що робити, щоб помітив.

Нічого не роби, не годиться дівчатам першими до хлопців чіплятись, у наш час

Ой, тіто Ганю, чула я вже ваше «у наш час». Та тепер життя інше, відсікла Оля, добираючись сніданку. Гаразд, біжу, сьогодні перша пара в інституті, не можу запізнитись, наш викладач-злюка ще й не пустить на лекцію.

Біжи, біжи, перехрестила її Ганна і зачинила двері.

Оля народилася в заможній родині, з дитинства не знала ні в чому відмови. А мудрості її навчала тітка Ганна, старша сестра матері, яка працювала в них домробітницею. Дорослі кликали її Ганнусею, а Оля тіто Ганю.

У Ганнусі своя доля. Вийшла заміж у селі за місцевого Івана, був чоловік роботящий і добрий, але прожила з ним трохи більше року загинув. Був лісником, мабуть, потонув у болоті. Шукали довго, але так і не знайшли. Залишилася Ганна сама, навіть дитину не встигла народити.

Від горя спершу хотіла втекти до монастиря, та передумала.

Яка з мене черниця? Ще молода, можу й брехню сказати, і лихого слова не стримаю. Так і лишилася в селі, жила з батьками.

Молодша сестра Марія вийшла заміж у місто. Їй пощастило чоловік був на пять років старший і вже обіймав високу посаду. Згодом вони збудували великий будинок, народилася донька Оля. Тоді й запросила Ганну переїхати до них.

Ганнусю, їдь до нас у місто. Ми з чоловіком працюємо, ти будеш доглядати за Олею, готувати, допомагати по господарству.

Ой, Маріє, з радістю. Іван мій був добрим, усі сльози по ньому виплакала, боюся, тут у селі з жалю засохну. Більше заміж не хочу сумуватиму за ним. Звісно поїду, всю роботу в хаті сама візьму. Хата ж у вас велика.

Так і переїхала Ганна до сестри, сама себе називала домробітницею. Готувала з насолодою, всім подобалася її страв