Тінь минулого заважає нам жити

Тінь минулого душить нас

Ха, ну й напустила ж мені колишня мого чоловіка! Здається, після розлуки вона вирішила присвятити життя одній меті — нашому нервовідмиванню. Їй ледь за тридцять, а вона несе таку маячню, ніби в неї вічний ПМС. У них із Сашком двоє дітей, і вона використовує їх, як зброю. «Ти вкрала мою сім’ю!» — носить, а саме підстрекує дітей: «Покличте тата, скажіть, що плачете!» Ну ти ж боже, хіба ж так можна?

Але ж я нікого не крала! Ми познайомились із Сашком у Львові — працювали в одній фірмі. Я знала, що він одружений, і навіть думки не малося про щось більше, ніж обговорення дедлайнів. Тоді я зустрічалась із хлопцем, який постійно «у відрядженнях» (читай: в інстаграмі дівчат). Пам’ятаю корпоратив, де зібралися всі зі своїми «другами половинами». Його колишня, Мар’яна, відірвалась на повну: напилася, висіла на шиї колезі із бухгалтерії, влаштовувала істерики. Я просто втупилася у стіну, як у серіалі.

Сьогодні спокійно аналізую: може, він і винен, що не втік від неї раніше? Після того корпоративу він таки зібрав речі. А я тим часом теж розібралася зі своїм життям: кинула того «мандрівника», змінила роботу, виросла до керівнички відділу. Сашко, маючи свою хату, місяцями ночував у друзів, доки Мар’яна вірила, що він «просто погуляє». Але він не повернувся. Ми почали зустрічатися, а потім і одружилися.

Минуло три роки, а вона нікуди не ділась. І не просто сама не заспокоїлась, а ще й дітей у це втягує. Доньці вже 9, синові — 7. Вони вже розуміють, що до чого. Якось дівчинка розповіла батькові, що мама змушувала її ревіти у телефон: «Тату, ми сумнімо!»

Мар’яна вимагає, щоб Сашко бачив дітей тільки в неї. Ні в парку, ні в нас — ні-ні! Зате сама одягається, як на показ мод — тісно, блискучАле найсмішніше те, що під час цих “відвідин” діти начебто ну дуже сумують, а насправді сина за вухом не витягнеш з подвір’я, а донька в комірчині сидить у тік-току.