Connect with us

З життя

Тому, що він найкращий

Published

on

Оскільки він — хороший…

Вікторія залишила важкі валізи на підлозі коридору.

— Ура! Матусю приїхала! — радісно вигукнули дівчатка, вибігаючи з дитячої кімнати назустріч.

Віка посміхнулася. Нарешті вона вдома! Позаду чотири місяці курсів підвищення кваліфікації, обшарпаний гуртожиток, іспити…

Вона обійняла і поцілувала своїх дочок. Як же обійтися без подарунків?!

-Іринко, це для тебе! — мама протягнула старшій доньці красивий пухнастий светр. Взявши його, модниця Іра побігла в дитячу кімнату. Не добігши, повернулася, зніяковіло обняла маму:

-Дякую, мамочко! Я мріяла про таке! — і знову побігла.

— Катрусю, а це — для тебе! — мама дістала з валізи щось незрозуміле, біло-синє та м’яке.

Бабуся Ольга здивовано підняла брови: що це за дивина опинилася в худорлявих ручках молодшої онуки? Іграшка, чи що?

На Катрусю дивився зайчик із косими очима. Його голова була тверда, з пап’є-маше, а животик і лапки м’які, наповнені тирсою. Зайчик був білим, з короткою штучною шерсткою, одягнений у синю сорочку-косоворотку.

Все нічого, але…

Важко уявити більш потворну іграшку. Косі очі зайця різного розміру і навіть на різних рівнях. Горбоносий обличчя було нахилене в бік, а на тонких губах застигла крива усмішка. Він наче вибачався за свій вигляд…

-Ого! — вигукнула одягнена в новинку Іра. — Мамо, що це за виродок?

-Доню… — видихнула бабуся Ольга. — Невже у всій Одесі не було страшнішої іграшки, що ти привезла цю? Нею ж тільки ворони на полі лякати!

Після цих слів бабусі маленька Катруся здригнулася, обійняла зайчика міцніше і побігла в дитячу.

-Ти знаєш, мамо, я розумію твоє обурення. Але… — сказала Віка. — Центральний дитячий магазин у Одесі дуже великий, багато іграшок, полиці забиті… Але він чомусь сидів самотньо на самій нижній… Мені стало його дуже жаль. І, здається, зайчик зрадів, коли я взяла його в руки… Не знаю чому, але мені здалося, що він сказав мені «Дякую!»

Бабуся недовірливо похитала головою, махнула рукою… Її доросла дочка, лікар вищої категорії, не нагулялася: післявоєнне дитинство не балувало дітей достатком іграшок…

Химерний заєць, виготовлений на фабриці іграшок у далекій Грузії, став улюбленцем Каті. Його назвали серйозним ім’ям — Прохір. Дві «р», що вимовляла Катерина з гарним граcуванням, додавали комічності вигляду зайця.

Днем Прошка терпляче чекав дівчинку зі школи, а вночі вислуховував казки та історії з життя Катрусиних подруг. Засинала дитина, міцно притискаючи заячу мордочку до щічки…

Роки швидко минали.

Від періодичних прань біла шубка зайця стала жовтуватою — що ж поробиш, тирсова начинка прокрасила штучний мех; а синя сорочка-косоворотка, вилінявши, стала блідо-блакитною. Прошка набув просто жахливого вигляду, але став ще більш улюблений Катею — вона завжди жаліла свого друга.

Каті було сімнадцять, коли у її старшої сестри народився син, Сашко. Як тільки малюк почав усвідомлювати себе у світі, куди він прийшов, потворний зайчик став його кумиром. Засинаючи у своєму ліжечку, Сашко нашіптував зайчику ласкаві слова, а Прохір усміхався хлопчику, як колись його тітці.

З великою неохотою Сашко одного разу вручив зайця ревучому маленькому двоюрідному брату Костику. Сльози образи стали сльозами радості, коли Коська пішов додому, пригортаючи Прохора обома руками до грудей. Заєць знайшов нового юного слухача…

Ніхто не здивувався, коли Костик рішуче простягнув іграшку плачучій чужій дівчинці у дворі, встигнувши щось прошепотіти Прохорові на вушко. Дівчинка здивовано глянула на Костика, але зайчика взяла…

Тут би й казці кінець — зайчик Прошка залишив сім’ю, перекочувавши в дбайливі руки нової господині. Але…

Важко сказати, скільки років минуло після благородного жесту Костика. Нещодавно зовсім старенька Вікторія була в гостях у подруги юності, Ліди, такої ж сивочолої бабусі, як вона сама. Пожилі дами жваво розмовляли, згадуючи молодість, і Вікторія, ні з того ні з сього, розповіла історію невміло зробленого зайця.

— Вже не про це ж ти мені кажеш зараз? — запитала Ліда, витягуючи звідкись із-за спини щось безформне, вицвіле-блакитне…

— Прошка!… — ахнула Вікторія.

— Ну, не знаю, чи Прошка він, чи Феофан, але намагаюся вже котрий рік позбутися цього бруду! Правнучка Кіра не дозволяє… Їй подарували, бачиш, у дворі, коли вона коліно розбила і плакала…

Вікторія взяла іграшку в руки… Задумалася… Згадала далеке літнє днинка, худорляві руки Каті, що пригортають до себе потворного зайця… І посміхнулася…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 5 =

Також цікаво:

З життя21 хвилина ago

Розкриття таємниць: коли любов веде до розриву в родині.

Батько пішов, бо дізнався про маминий роман із колегою. У хаті розгорілася страшна сварка. — А ти що хотів? Я...

З життя1 годину ago

Плодотравми: шлях до рідних берегів

Сьогодні я стояла у своєму садку у Вересневому, дивилася на яблуні, що гнуться під вагою плодів. Урожай цього року –...

З життя2 години ago

«Не такая уж она и мать»: Откровения о жизни после развода

«Да какая она мать!»: Светлана Ивановна о бывшей невестке после развода Светлана Ивановна из Екатеринбурга до сих пор не может...

З життя2 години ago

Мовчання дому: як швейна машинка перевернула життя

Тиша в домі: як швейна машинка змінила долю Ранком Тарас, як завжди, пішов на роботу. Наталку ж залишила у напівтемряві...

З життя3 години ago

Затворенная дверь: я чувствую себя чужой в их мире

Невестка захлопнула дверь у меня перед носом: словно я чужой человек в их семье. — Мой сын женат уже пять...

З життя3 години ago

Гіркі плоди: як консервація зруйнувала сімейні зв’язки

Гіркі помідори: як закатки розірвали родинні зв’язки Соломія Петрівна, змучена після довгого дня, збиралася подзвонити сусідці, та не встигла. Ледь...

З життя4 години ago

«Сын, у тебя будет дом, но не забудь о сестре, которая нуждается в помощи» — прошептала мать.

— Сын, дом будет твой… Только, ради Бога, не оставь свою сестру… Она ведь больна… — прошептала мать, и голос...

З життя4 години ago

Безлад на кухні: як одне безладдя змінило родину

**Бунт на кухні: як день без порядку змінив сім’ю** — Знов цілий день серіали дивилася? — гримнув Олег, вриваючись у...