Connect with us

З життя

Ти розумієш, мамо… Я його не обирала! Він не просто вчепився в мене, а заліз мені під пальто!

Published

on

— Ти розумієш, мамо… Я його не підбирала! Він не просто вчепився в мене, він заліз по штанах під моє пальто! Я б ніколи не повірила, якби хтось мені таке розповів! Я й гадки не маю, звідки він з’явився так пізно на набережній? Сніг випав, і я не могла б його не помітити… А я й не помітила, як він підбіг. Він просто заліз, і все. І ось… Я принесла його. Нехай побуде до завтра. А там знайдемо йому господаря. Добре, мамо? — старша жінка Ліда говорила винуватим голосом своєї ще старшої, давно хворої матері, укладаючи перед нею якогось незнайомого, але дуже живого і наполегливого котеня.

Мати не відповідала. Вона вже близько півроку майже не реагувала на те, що відбувається навкруги. Це не було викликане якоюсь хворобою мозку чи серця… Це було якесь поступове згасання інтересу до життя. Мати помирала. Ліда це розуміла і намагалася з усіх сил зробити її відхід якомога комфортнішим, якщо таке взагалі можливо… Ніколи в житті Ліда не приводила додому котів. І зараз би не взяла. Але це полосате нахаба сам заліз під Лідяне пальто і приголомшив її своєю небаченою зухвалістю.

Всі її доводи щодо хворої матері, порядку і чистоти розвіялися перед цим доконаним фактом: під пальто на штанах у Ліди висіло котеня. Так вона і прийшла з ним додому. І от, намагалася пояснити матері, хто це такий і звідки він з’явився. Мати не спала. Вона, як зазвичай, дивилася в нікуди… Здавалося, що вогонь в її очах вже почав назавжди затухати.

Рік тому Лідина мама була ще досить бадьорою, доглянутою старенькою. Вона любила читати, ходила на манікюр і стрижки, готувала смачні обіди і тішилася успіхами дорослих онуків. Та потім раптом захворіла на грип, як ми всі хворіємо. Але одужання було важким і тривалим. Температура зникла, а звичка лежати в ліжку залишилася. Ліда не знала, як її перебороти. Мати згасала на очах.

Котеня знайшло на підлозі теплі пухнасті тапочки і вмостилось в одному з них, як ніби вони були спеціально для нього підготовані. Ліда усміхнулася, потім взяла його на руки, вимила, нагодувала, загорнула у теплу ковдру і заснула з ним поруч. Вранці котеня розбудило її на хвилину раніше будильника. Ліда знову усміхнулася і подумала, що треба обов’язково знайти господаря для цього знайди. Потім вона встала, нагодувала спочатку котеня, потім матір, потім поснідала сама і побігла на роботу.

Цілий день вона питала у знайомих і незнайомих людей, чи не потрібне їм котеня? Але ніхто не відгукнувся. Очевидно, всі люди давно забезпечені котами.

«Ну що ж… — подумала Ліда. — Не викину ж я його посеред зими. Нехай поживе поки у мене. А там подивимося…»

Ввечері котеня вибігло їй назустріч, коли вона повернулася з роботи додому. Ліда нахилилася до нього, а той від радості встав на задні лапки, наче хотів, щоб Ліда не нахилялася надто сильно, аби їй було зручніше його погладити!

— Ну ти прямо диво якесь! — звернулась до нього Ліда.

Котеня радісно замуркотіло: — Мррр-да! Мррр-да! Мррр-да!

Те, що відбулося потім, зробило її ноги зовсім ватними — від здивування Ліда присіла в коридорі на стілець. Дихання перехопило, і щось трапилося з серцем — воно билося сильніше, але при цьому ніби боялося гриміти в унісон із трепетом, щоб не злякати побачене, не порушити те, що відбувалося.

Слідом за котеням до неї в коридор з кухні раптом вийшла мама! Мама! Вона була не в піжамі, а в своєму домашньому халаті і фартусі. Її волосся було укладене у звичайну зачіску, а очі горіли блиском, як це було колись — ще до хвороби!

— Лідочка, привіт! Вечеря холоне! Мий руки і — до столу! — сказала мама так поспішно, як ніби це була її звичайна фраза вчора і позавчора…

— Так… Так… Зараз, мамо… — промовила Ліда, майже не вірячи у те, що відбувається.

Котеня муркотіло у її ніг.

— До речі, — сказала мама, вказуючи на котеня, — я ходила в магазин за молоком. З’ясувалося, що у нас зовсім немає молока! Дитина в домі, а у нас немає молока… Ще я купила йому спеціальну їжу і лоток. Він же не може жити на вулиці, він малий. А як він буде в домі без лотка? Ти зовсім ні про що не думаєш. Пішла на свою роботу, а дитину залишила тут без лотка і без молока. Ліда! Ну що ти сидиш? Вечеря холоне!

Ліда ошелешено дивилася на маму, слухала її і не помітила, як обличчя раптово стало вологим. Не від снігу, який все ще тихо сипався з високого неба і яким були вкриті її пальто і шапка, коли вона увійшла в дім. А — від сліз, які текли самі собою… Після безнадії, після маминого згасання, після безсилля щось вдіяти…

І лише полосатий нахаба продовжував свою радісну пісеньку: — Мррр-да! Мррр-да! Мррр-да!

А мама одужала якось зовсім несподівано. І тепер Ліда тішиться, коли мама її сварить за щось. «Свари мене, матусю, свари! Тільки не помирай, будь ласка, рідна!» — думає вона кожного разу і гладить великого нахабного кота, який виріс з того малюка, що з’явився в її житті колись посеред зими. Під пальто.

— Треба ж! Хто б міг подумати, що ти мені воскресиш маму! — звертається Ліда до кота. — Ангел, ангел мій ти хороший!

— Мррр-да! Мррр-да! Мррр-да! — відповідає нахабний кіт. Ім’я йому було Ангел.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − сімнадцять =

Також цікаво:

З життя50 хвилин ago

Плодотравми: шлях до рідних берегів

Сьогодні я стояла у своєму садку у Вересневому, дивилася на яблуні, що гнуться під вагою плодів. Урожай цього року –...

З життя2 години ago

«Не такая уж она и мать»: Откровения о жизни после развода

«Да какая она мать!»: Светлана Ивановна о бывшей невестке после развода Светлана Ивановна из Екатеринбурга до сих пор не может...

З життя2 години ago

Мовчання дому: як швейна машинка перевернула життя

Тиша в домі: як швейна машинка змінила долю Ранком Тарас, як завжди, пішов на роботу. Наталку ж залишила у напівтемряві...

З життя3 години ago

Затворенная дверь: я чувствую себя чужой в их мире

Невестка захлопнула дверь у меня перед носом: словно я чужой человек в их семье. — Мой сын женат уже пять...

З життя3 години ago

Гіркі плоди: як консервація зруйнувала сімейні зв’язки

Гіркі помідори: як закатки розірвали родинні зв’язки Соломія Петрівна, змучена після довгого дня, збиралася подзвонити сусідці, та не встигла. Ледь...

З життя4 години ago

«Сын, у тебя будет дом, но не забудь о сестре, которая нуждается в помощи» — прошептала мать.

— Сын, дом будет твой… Только, ради Бога, не оставь свою сестру… Она ведь больна… — прошептала мать, и голос...

З життя4 години ago

Безлад на кухні: як одне безладдя змінило родину

**Бунт на кухні: як день без порядку змінив сім’ю** — Знов цілий день серіали дивилася? — гримнув Олег, вриваючись у...

З життя5 години ago

«Почему дети забывают о родителях: история о любви и воспитании»

Жила-была женщина по имени Татьяна Ивановна, ей исполнилось 70. Недавно с ней случился удар, и она попала в больницу в...