Тобі не втекти від відповідальності, мама

Марiя смажила деруни, коли в двері подзвонили. Вона вийшла з кухнi, щоб відкрити.

“Мамо, це до мене”, — зупинив її на півдорозі голос доньки. “Я відкрию.”

“Добре. Я ж не знала…”

“Ну чого ти стоїш? Іди, смаж свої деруни”, — роздратовано сказала донька, озирнувшись на неї біля дверей.

“Чому свої? Я на ринку картоплю купувала…”

“Мамо, закрий двері.” Донька заплющила очі.

“Так би одразу й сказала.” Марiя повернулася на кухню, примкнула за собою двері. Пiдiйшла до плити, вимкнула газ пiд пательнею. Постояла трохи, зняла фартух і вийшла.

У передпокої донька надягала куртку. Поруч стояв Олег, Соловейчин хлопець, не відводячи від неї закоханого погляду.

“Здоров, Олеже. А ви куди зiбралися? Пообідайте з нами.”

“Добридень”, — усміхнувся хлопець і питально подивився на Олену.

“Ми поспішаємо”, — відповіла та, не дивлячись на матір.

“Може, таки пообідаєте? У мене вже все готово”, — повторила Марiя.

Олег завагався.

“Ні!” — різко сказала донька. “Пiдемо.” Вона взяла Олега під руку й відкрила двері. “Мамо, закриєш?”

Марiя пiдiйшла до дверей, але не замкнула їх щiльно, залишила щiлину, почувши розмову на майданчику.

“Чого ти з нею так грубо? Пахне смачно, я б не відмовився від дерунiв.”

“Пiдемо. У кав’ярнi перекусимо. Набридли мені її деруни”, — буркнула донька.

“Хіба вони можуть набриднути? Я обожнюю твоїх маминих, мiг би їх їсти щодня”, — сказав Олег.

Що відповіла Олена, Марiя не розiбрала. Голоси на сходах стихли, віддалилися.

Вона замкнула двері й пройшла в кiмнату. Чоловік сидiв перед телевiзором.

“Миколо, пiдемо обідати, поки гаряче.”

“Га? Пiдемо.” Він підвівся з дивана, пройшов повз Марiю на кухню, сiв за стiл.

“Що у нас сьогодні?” — спитав вимогливо.

“Гречка з дерунами, салат”, — відповіла Марiя, відкриваючи пательню.

“Скiльки можна говорити, що смажене я не їм”, — незадоволено помiтив чоловік.

“Я води додала, вони майже парові вийшли.” Марiя завмерла біля плити з кришкою в руцi.

“Добре, давай. Але востаннє.”

“У нашому віцi худнути шкiдливо”, — помiтила Марiя, ставлячи перед чоловіком тарiлку з гречкою й дерунами.

“У якому такому віцi? Менi всього п’ятдесят сiм. Для чоловiка це розквiт сил.” Вiн наколов дерун вилкою, відкусив половину.

“Ви всi сьогодні, змовилися? Оленка втекла, відмовилася обідати, ти викручуєшся. Ось перестану готувати, подивимось, як ви заспіваєте. Думаєте, у кав’ярнях їжа смачніша?”

“Та й не готуй. Тобі теж не завадило б схуднути. Скоро в дверi не пролiзеш.” Чоловік доїв дерун і взявся за другий.

“Ось як? На твою думку, я товста? А я собi голову ламала, чого це ти раптом стежиш за собою. Джинси новi купив, шкіряну куртку, кепку. Голову підголив, щоб лисА потім Марiя усміхнулася, відчуваючи, як в її серці розтанула остання крижина образи, бо сім’я — це те, чого ніколи не варто відпускати.