У цій родині ти залишився в тіні

– Тебе тут немає! – голос Ганни був повен люти. – Чуєш? У цій родині тебе більше нема!

– Га́ню, заспокійся, – Василь спробував вставити слово, але дружина його перебила.

– Мовчи! Своєю мовчанкою роками ти показував їй, що нічого не заборонено!

Олеся стояла в дверях вітальні, стискаючи дорожню торбу. Лице зблідле, губи тремтіли, але погляд лишався гордим.

– Гаразд, мамо. Як скажеш.

– Не називай мене мамою! – вибухнула Ганна. – Донька в мене одна, і це не ти!

Василь важко осипався у фотель, закривши обличчя долонями. Олеся глянула на батька, чекаючи хоча б слова захисту. Чоловік мовчав.

– Та́ту? – тихенько кликнула вона.

– Олесю, може, не варто так різко? – нарешті підвів голову Василь. – Поговорімо спокійно.

– Про що?! – Ганна схопила зі столу фотографію й шпурнула її об підлогу. Скло розсипалося бризками. – Вона зганьбила нашу родину! Тепер усі балакучі на селі показують пальцями!

Олеся подивилася на розбитий багет. На фотку – щаслива родина минулорічної Новорічної ночі. Зараз це здавалося жорстоким глумом.

– Мамо… Ганно Петрівно, – поправилася Олеся, – я не винна, що так сталося.

– Не винна? – мати зробила крок до доньки. – Ті зраджуєш дружині з одруженим чоловіком! Розбиваєш чужу родину! Та ще й чекаєш від нього дитину!

Олеся мимовільно притулила руку до живота. Термін був ще малий, але новина вже облетіла їхнє невелике містечко.

– Я його люблю, – провадила вона.

– Любиш! – скривила губи Ганна. – Сорокарічного дядька з трьома дітьми! Та що в тобі такого особливого, що він кинув дружину?!

Олеся зблідла ще більше.

– Він мене кохає. Ми житимемо разом.

– Де? – єхидно спитала мати. – Тут? У моїй хаті? Думаєш, я дозволю тобі привести сюди цього… цього…

– Ганно, досить, – втрутився Василь. – Це ж наша донька.

– Наша? – дружина обернулася до чоловіка. – Я таких дочок не народжувала! Виростила її, в коледж улаштувала, роботу сприяла знайти. А вона що? Зв’язалася з першим-ліпшим мужланом!

Олеся поставила торбу на підлогу.

– Богдан не перший-ліпший. Ми знайомі більше року.

– Ой, більше року! – запідняла руки Ганна. – Значить, цілий рік ти мене обманювала! Кажеш, пропрацьовуєш пізно, а сама до коханця бігала!

– Я не обманювала, просто…

– Просто що? Просто приховувала? Це й є брехня!

Василь підвівся з фотеля й підійшов до вікна. На вулиці крапало, сірі хмари низько висіли над стріхами сусідніх хат.

– Оле́сько, – сказав він, не обертаючись, – а що цей Богдан каже? Чи рятуватиме репутацію? Розлучається насправді?

– Звісно розлучається, – відповіла Олеся. – Він подав документи до суду.

– Подав документи, – повторила Ганна. – А родину вже врятував. Діти без тата лишаться.

– У них не було кохання, – намагалася пояснити Олеся. – Вони давно живуть, як сусіди. Богдан каже, що одружився з розрахунку.

– Звісно каже! – реготала мати. – Усі чоловіки так втикають! Д
Анна збиралась вилити холод чаю, коли несподівано гукнув її телефон – незнайомий номер, і невпинно дзвонив, наче розбивши тишу разом із матерніми словами Елени: «Тебе немає в цій сім’ї!».