Візьміть дитину з сиротинця: вона стане вашою, але ніколи не виганяйте її з родини!

Монах сказав: “Усиновіть сироту. Тоді у вас буде власна дитина, але ніколи не можете вигнати усиновлену дитину з дому!”

Родина Шевченків жила на околиці міста, і всіх її членів можна було назвати спадковими кравцями. Усі заможні люди міста замовляли у них, тому Шевченки жили достатньо добре. Ніхто не знав, звідки вони отримують такі високоякісні тканини в часи дефіциту, бо нікому не розкривали своїх секретів. Було очевидно, що тільки люди, які не бідні, можуть дозволити собі користуватися послугами таких майстрів.

У післявоєнні роки до Шевченків прийшла дівчина з маленькою дитиною. Вона була зовсім виснажена і попросила власників нагодувати її. Було зрозуміло, що господиня не вважала за потрібно спілкуватися з жебраками, тому викинула дівчину за двері. Дівчина сіла біля їхнього паркану, і її дитина почала все тихіше плакати, а потім зовсім померла.

Дівчина просиділа під парканом Шевченків до самого вечора і жодної миті не відпускала мертве тіло своєї дитини. Ніхто не знає, куди вона потім пішла, але з часом у Шевченків почали зʼявлятися такі проблеми, що їх довго не можливо описати.

Люди говорили, що то Господь покарав їх за те, що не допомогли тій нещасній дівчині. Усі жінки з родини Шевченків народжували мертвих дітей. Навіть якщо дитина виживала, то потім була дуже хворобливою.

Матір і батько любили свою дочку Ганну більше ніж що-небудь на світі. У них було троє дітей, але їхні сини померли в дитинстві.

Вони завжди з особливою увагою ставилися до кавалерів дочки, бажаючи побачити майбутнього зятя статусною людиною.

Після того, як один з наречених, фельдшер швидкої допомоги, почав виявляти до Ганни насильство, батьки одразу наказали їй розірвати ці стосунки. Вчитель математики теж їм не сподобався. Шевченки мріяли, щоб їхня дочка знайшла джентльмена з далеку, бо невпинно переслідувала їхня родинна легенда.

Дідусь Ганни мріяв, аби його онука вийшла заміж за юриста, суддю чи іншу важливу особу.

– А як же кохання? – жартувала дівчина.

– Чоловік любить лише гроші, а до всього іншого звикне!

– А ти кохав бабусю?

– Моя дружина походила з заможної родини: гроші йдуть до грошей!

Ганну віддали заміж за сина високого чиновника з сусіднього міста.

Усі родичі дівчини були задоволені таким шлюбом. Молодята почали жити у новому домі. У них було все, крім дітей. Ганну обстежували численні лікарі, але вони лише знизували плечима.

Одного разу якась жінка порадила Ганні відвідати монастир, у якому живе старий чоловік, що допомагає бездітним парам. Хоча Шевченки не вірили у дива, вони вирішили спробувати. Дівчина, її мати і батько розповіли мовику, з якою біою прийшли до нього. Монах слухав так, що стало зрозуміло – він збагнув, що його гості не сказали йому всієї правди, адже вони ховали цей гріх навіть від самих себе. Він вислухав, а потім сказав:

– Ви повинні зробити пожертву.

– Скільки ми маємо заплатити? – запитав батько.

Обличчя монаха прикрасила усмішка.

– Це не гроші, пожертва не матеріальна.

– Ми погоджуємося на будь-які витрати, – відповів.

– Усиновіть сироту. Тоді у вас буде власна дитина, але ніколи не можете вигнати усиновлену дитину з дому!

Монах зі смутком розмовляв зі своїми гостями. Він знав, що правильно дав їм таку пораду.

Шевченки довго думали, чи варто чини, як сказав монах, але потім вирішили усиновити дворічного хлопчика.

Коли дитині виповнилося пʼять років, Ганна завагітніла, і Шевченки почали наполягати, щоб хлопчика повернули в дитбудинок. Чоловік Ганни був проти цього і просив, щоб хлопчик залишився з ними, але його дружина була непохитна.

Ганна була на порозі пологів і тому сказала чоловікові, що під час її перебування в лікарні її батько відвезе дитину назад у дитбудинок. Чоловік був проти цього і намагався відмовити кохану від цього кроку.

Наступного ранку, коли жінка спускалася сходами, вона впала і втратила дитину.

Вона звинувачувала у своєму нещасті усиновленого сина і наказала чоловікові негайно його позбутися. Вона кричала, що ненавидить цю дитину, бо це він забрав у неї сина. Однак без роздумів чоловік зібрав свої речі та речі хлопчика і переїхав до батьків. Згодом він одружився з дівчиною, яка подарувала йому двох синів. Батьки дуже люблять усиновленого хлопчика і називають його «янголом-охоронцем».

Натомість Шевченки звинувачують свого колишнього зятя у всьому, що з ними трапилося, оскільки він покинув дружину та забрав із собою сина. Ганна плакала, але він не пожалів її…