Забери мою доньку з притулку

На вихованку Дитячого будинку Олесю чекав несподіваний сюрприз: вона зустріла свою маму!

Її наставниця щойно розповіла дівчинці, що мати багато років розшукувала її і ніколи не відмовлялася від своєї дитини. Виявляється, коли Олеся загубилася в чужому місті, її привели до притулку, і ось тепер мати її знайшла.

Насторожено дивлячись на незнайому жінку з усмішкою, вона намагалася впізнати її обличчя. Це дійсно мати? Її очі? Її руки? Олеся згадувала всі розмови і впевнювала себе, що така безмежна радість можлива тільки при зустрічі зі справжньою мамою.

Після кількох невпевнених кроків Олеся розкинула ручки і кинулася назустріч із радісним вигуком: «Мама, нарешті ти знайшла мене!»

Ввечері, вони сиділи вдома, притулившись одне до одного на великому дивані. Наталя обіймала доньку, гладила її по волоссі і цілувала сльози на її обличчі.

І знову чула це питання: «Мамо, чому ти так довго не приходила? Я так чекала!»

«Моя дитино!» — промовляла Наталя, обіймаючи Олесю. «Пробач мені, я шукала тебе скрізь. Хтось бачив, як ромка втікала з дитиною. Ми навіть ходили до ромів, але тебе там не було. Подорожувала по всіх містах. Потім дізналася, що в дитячому будинку є дівчинка, схожа на тебе, і знала, що це ти!»

«Яка ж я рада, що ти мене знайшла!» — казала Олеся, міцно обіймаючи матір.

Від спокою та маминої уваги вона почала засинати, все ще притримуючи Наталю. Наталя підняла маленьку на руки та віднесла до ліжка.

«Мамо, мене більше ніхто не вкраде?» — прошепотіла Олеся.

«Ніхто ніколи тебе від мене не відніме, обіцяю!» — сказала Наталя, обійнявши доньку.

«Не йди», — попросила Олеся, і Наталя прилягла поряд у дитячій кімнаті.

Олеся заснула міцно, своєю ручкою тримаючись за материну нічну сорочку, щоб переконатися, що вона поруч.

«Я виконала прохання улюбленої сестри, знайшла Олесю, і тепер вона з нами», — подумала Наталя, лежачи без сну.

Вона ніжно накрила доньку ковдрою, Олеся посміхнулася уві сні.

Нехай все погане залишиться у минулому, хоча так важко змиритися з втратою сестри та матері.

Їхня мати, добра, але безпорадна, народила їх без батька. Здається, завжди плакала, як важко їй одній виховувати двох дівчаток.

Діана, сестра Наталі, була старшою на п’ятнадцять хвилин і вирішувала все за обох.

Коли мати привела третього цивільного чоловіка, Діана сказала, що треба йти з дому, бо буде лихо. Але Наталі було шкода маму. Вона своїм добром хотіла кращого, прагнучи, щоб чоловік був у домі.

«Наталю, я добуду гроші, і ми втечемо, а то не доживем до добра! Нам вже по сімнадцять, поступимо до училища, будемо жити в гуртожитку», — Діана переконала сестру.

Але як мала бути Наталя такою наївною!

Діана щось говорила про вітчима, але Наталі здавалося, що вона все вигадувала. Мама була щасливою, а вітчим купував солодощі і навіть підморгував їй: «Ну як, з берегом краще, га? Тримайся мене, і все буде добре!»

«Відчепись від неї!» — різко ставала перед Наталією Діана. Наталі здавалося дивним, чому Діана так з ним розмовляє.

Діана змінилася взагалі. За нею доглядав хлопець з їхнього будинку, Антон, якому вона подобалася ще з п’ятого класу. Але останнім часом Діана сварилася з ним, і Антон був похмурий. Він навіть підходив до Наталі, але вона не знала, що сказати.

Незабаром Діана здобула велику суму грошей, що лякало Наталю. «Де взяла, там більше немає», — різко заявила сестра, але з такою рішучістю, що Наталя злякалася і погодилася піти. Вони ж хотіли вступати до училища.

Але сталося по-іншому. Діана зняла кімнату і від навчання відмовилася. А тоді виявилося, що вона вагітна.

«Може сказати Антонові, що думаєш, Діано?» — запитувала Наталя. Але Діана тільки відмахувалася: «До чого тут Антон? Відчепись!»

Пізніше сестра плакала, просила вибачення у Наталії. Та підтримувала її, обіцяючи допомогти з дитиною: працювати піде, все налагодиться. Але від цих слів Діана тільки сердилася ще більше.

Дівчинка народилася передчасно. Наталія зустріла їх з пологового та знайшла роботу продавчинею в крамниці, купила все необхідне для племінниці, як могла допомагала сестрі.

Та що має статися, те станеться. Їхня мати дізналася, що роблять її дочки насправді. Вітчим звинуватив у зникненні грошей, кричав, що точно дочки їх вкрали. Слово за словом, і він зізнався, що це від нього вагітна Діана.

Мати, розгнівана несподіваним відкриттям, штовхнула його, той вдарився головою і знепритомнів. Їй дали термін, але вона не пережила ув’язнення.

Діана втратила будь-який інтерес до життя. Одного дня Наталя повернулася з роботи — нікого не було вдома.

На столі — записка: «Не шукай мене і не шукай Олесю. Влаштувала її в притулок в іншому місті. У тебе своє життя, у мене — своє. Прощавай, сестра!»

Цілу ніч Наталя плакала. Як так сталося, що вона залишилася сама?

Зранку, вмившись, вона вирішила: знайде Олесю. У неї більше нікого з рідних немає.

Але всі пошуки були марними.

Через два роки пролунав дзвінок — голос Діани, грубий і відчайдушний: «Наталю, виконай моє прохання, забери Олесю з дитбудинку в місті ***. Про мене забудь!» — і зв’язок обірвався.

***********

Олеся занепокоїлася уві сні, і Наталя ніжно виправила ковдру: «Шшш, спи, спи, дочко».

Донька.

Так, донька.

Незабаром повернеться вiдрядження Павло. Вони з ним вирішили все обговорити, оформити удочеріння. Олесі поки що не варто про це знати.

Можливо, доля розставить все на свої місця.

А що, як Діана одного разу повернеться?

Бо життя таке непередбачуване.

Поки варто просто жити. Наталя та Павло мріють ще про дітей та спокійне щастя.

Іноді, звичайнісіньке родинне щастя — це саме те, про що вона завжди мріяла.

Адже мрії збуваються, якщо дуже їх прагнути…