Загадка омріяного дарунка

**Секрет обіцяного подарунка**

У великому залі ресторану в серці Львова гуляло весілля Оксани та Богдана. Гості веселилися, музика лилася рікою, а молодята сяяли щастям за святковим столом. Настав момент подарунків. Першими підійшли батьки Оксани, урочисто вручивши товстий конверт із грішми. Далі була мати Богдана, Наталя Іванівна. Вона скромно подала молодям букет троянд і, похилившись, прошепотіла: «Мій головний подарунок чекає вас після весілля». – «Який ще подарунок?» – здивувалася Оксана, кинувши погляд на чоловіка. – «Не маю поняття, про що мама», – розвів руками Богдан, зніяковіло посміхаючись. Але Оксана навіть уявити не могла, яку інтригу задумала її свекруха.

Ще до весілля Наталя Іванівна загадково натякала синові та майбутній невістці: «Не хочу дарувати вам якусь дрібницю. На весіллі подарунка не чекайте, але потім я вас здивую чимсь грандіозним!» – «Як вам зручно, – зніяковіла Оксана. – Ми нічого не вимагаємо». – «Мамо, не переживай, усе гаразд, – заспокоював Богдан. – Нам достатньо того, що ти будеш з нами у цей день». – «З пустими руками на весілля сина я не прийду, – твердо заявила Наталя. – Але давайте не розповідатимемо про це родичам». – «Домовились», – кивнув Богдан, хоч Оксана й сумнівалася, чи свекруха дотримає обіцянку. Вона знала, що у Наталі Іванівни справи йдуть не найкраще, але весілля молоді оплачували самі, не обтяжуючи рідню. Батьки Оксани, незважаючи на скромний достаток, змогли зібрати для них двадцять тисяч гривень. На весіллі Наталя вручила лише квіти, що пройшло майже непомітно серед тостів і танців. Зате вона сяяла промовами, вимовляла довгі тости й явно насолоджувалася увагою гостей.

«Ви навіть не уявляєте, що я для вас приготувала, – прошепотіла Наталя молодят наприкінці вечора, її очі лукаво блищали. – Це буде сюрприз, який вас вразить, але трохи пізніше». – «Усе гаразд, не хвилюйся», – лагідно відповів Богдан, стискаючи руку дружини. – «Я навіть заінтригована, – зізналася Оксана, намагаючись приховати цікавість. – Може, ти знаєш, але не кажеш?» – «Чесно, не в курсе, – знизав плечима Богдан. – Але погодьтеся, головне – не вартість подарунка, а те, що ми разом і щасливі». Оксана кивнула, але жіноча цікавість не давала їй спокою. Вона намагалася дізнатися у свекрухи хоча б натяк, але Наталя лише загадково посміхалася: «Якщо все розповім, сюрпризу не буде. Потерпіть!»

Минали місяці, а обіцяний подарунок так і не з’являвся. Тема, що спершу викликала усмішки, почала дратувати Оксану. Через вісім місяців після весілля вона наважилася нагадати Наталі про її слова. «Ну звісно, тобі лише гроші важливі! – спалахнула свекруха, її голос тремтів від образу. – Краще б запитала, як я живу, чи не потрібна мені допомога!» – «Якщо щось потрібно, скажіть прямо, ми завжди підтримаємо», – розгубилася Оксана, не розуміючи, чому викликала такий гнів. Але Наталя мовчала, лише грала роль ображеної й поскаржилася синові на «нахальство» невістки. «Не чіпляйся до мами з цим подарунком, – попросив Богдан дружину. – Вона мені таку сцену влаштувала, терпіння не вистачить». – «Я лише запитала з цікавості, вона ж так інтригувала!» – виправдовувалася Оксана.

Після цього Оксана наОксана зідхнула і вирішила більше ніколи не питати про той зниклий подарунок, але в душі залишився гіркий осад від усієї цієї історії.