Загублена квітка

У житті все буває складним, особливо стосунки між рідними й чужими. Інколи родичі сваряться й залишаються ворогами на все життя, а буває, що зовсім чужі стають ближчими за кров.

Йогоричу вже сімдесят пять, і тепер він почуває себе старим, але щасливим, бо не самотнім. У молодості його звали Тарасом, а тепер кличуть Йогоричем так і коротше, і ввічливіше, і ніби тепліше. А йому все одно.

Одружився він не рано у двадцять шість. Хоча в селах тоді хлопці створювали сімї раніше, він все вичікував. Жодна дівчина з його села йому не подобалася.

Тарасе, коли вже ти знайдеш собі дружину? допитували мати, родичі й друзі.

А мені й так добре! сміявся він. Встигну ще «ярмо на шию надіти». Не бачу, щоб мої друзі були щасливими дружини й діти щось постійно вимагають. А я сам собі господар! Ха-ха-ха!

Тим часом дівчата поглядали на Тараса з надією. Красивий, працьовитий, господарний, до того ж не пив і не курив. Багато матерів радили дочкам зачарувати його.

З Тараса вийде гарний чоловік, казали сусідки, але він не поспішав.

Часто ходив вечорами до клубу музика греміла, молодь гуляла. Міг би й одружитися, якби хотів, але місцеві дівчата його не цікавили. Працював водієм вантажівки в «Сільгосптехніці», часто їздив по районах. Одного разу й каже матері:

Завтра їду в Калинівку, голова посилає за запчастинами. Збери мені поїсти, бо далеко цілий день у дорозі.

Ой, Тараску, як же вчасно! зраділа мати. Тітка Орина давно збирається до нас, а попутки нема. Завези її, добре?

Гаразд, заїду, пообіцяв син.

Орина була старшою сестрою його матері. Вона й зіграла вирішальну роль у його долі. Хоч і не знала, що племінник приїде, але розмова про це вже давно йшла.

Тарасе, якщо будеш у наших краях, заїжджай, запрошувала вона. А то й сама до вас навідаюсь.

Тітка була хитра вже давно хотіла його оженити.

Коли Тарас їхав повз її дім, заскочив на хвилинку:

Тітко Орино, поки я там навантажуся, збирайся. На зворотному шляху заберу.

Ох, який же ти гарний! зраділа вона. Не хвилюйся, буду готова, як піонерка!

На зворотному шляху він заїхав, а вона й каже:

Тарасе, давай завеземо мішок картоплі Насті по дорозі. Нам якраз по шляху.

Давай, місця вистачить, погодився він.

У кілометрі від Калинівки жила та Настя молода вдова з пятирічною донькою Оленкою. Щойно Тарас побачив Настю, між ними пробігла іскра. Орина миттєво це помітила.

Ось так краще, подумала вона. Справа буде!

Тарас втратив спокій дуже сподобалася йому Настя. Вдруге він побачив її, коли відвозив тітку додому.

Тарасе, заверни до Насті, треба їй щось передати.

Парень зрадів сам не знав, як побачити Настю знову. Поки Орина щось шепотіла з нею, він весь час на неї поглядав. Коли довіз тітку, вона знову сказала:

Настя просила спиці для вязання передати. Завези їй, добре? Вона дочці шкарпетки хоче звязати, а свої десь загубила.

На зворотному шляху Тарас знову заїхав до Насті. Вона пригостила його чаєм, вони довго розмовляли. Вже смеркало, а їхати було далеко.

Насте, можна я ще приїду до тебе? спитав він у дворі, коли вона з донькою проводжала його.

А як же, дядьку Тарасе! раптом сказала Оленка. Обовязково приїжджай! Ти нам сподобався! Правда, мамо?

Тарас і Настя сміялися.

Ну все, чекайте, приїду.

Отак, побачившись тричі, на четвертий раз Настя з Оленкою зібралися й поїхали з Тарасом.

Він, звісно, зрозумів, що тітка Орина не просто так попросила відвезти мішок картоплі. Насті він був не потрібен у неї повний льох був власної. Але хитра Орина вигадала цю хитрощі, щоб їх познайомити.

Жили Тарас і Настя добре. Оленка вже ходила до школи й дуже любила його. Називала татом. Настя працювала в селі, і все було ніби гаразд, але сімейне життя стало розвалюватися. Вони почали сваритися, і, як то кажуть, не зійшлися характерами. Тарас був добрим чоловіком, але в нього була одна риса, яка не всім жінкам подобалася він обожнював порядок.

А Настя була простою жінкою, але не любила прибирати. Кине речі так вони й лежать. Чоловікові це не подобалось. Спершу він сам за нею прибирав, потім почав зауважувати. Вона ображалася:

Що ти за чоловік? Жіночі речі збираєш? Дрібязковий! Я так звикла жити, і ти мене не переробиш!

Тарас намагався не звертати уваги, але важко, коли один хоче порядку, а іншому байдуже. Але Оленка наслідувала тата у своїй кімнаті підтримувала ідеальну чистоту.

Мамо, ти в нас якась неуважна, навіть дорікала їй, але Настя відсікала:

Не втручайся!

Так день за д