Закохана, але незаміжня: історія самотності до тридцяти років.

Оксана була коханкою. Їй не щастило у шлюбі. Досиділа в дівах до тридцяти років, а потім вирішила знайти собі чоловіка.

Спочатку вона не знала, що Василь одружений, але згодом він сам перестав приховувати цей факт, кільки зрозумів, що дівчина до нього прив’язалась і закохалась. Однак Оксана ніколи не докоряла Василеві. Натомість лаяла саму себе за ці стосунки та за свою слабкість до нього. Вона відчувала себе несповнацінною, адже не знайшла собі нареченого вчасно, а час ішов. Хоча поглянути — дівчина була непогана: не красуня, але миловидна, трохи повненька, що, мабуть, додавало їй віку.

Стосунки з Василем були безперспективними. Бути коханкою Оксані не хотілося, але й кинути його вона не могла. Лякалася залишитися сама.

Одного дня до неї завітав двоюрідний брат Ігор. Він був у місті проїздом у відрядження. Забіг до сестри на кілька годин — давно не бачились. Обідали на кухні, балакали, як у дитинстві, про те й це, про життя теперішнє. Оксана розповіла братові про своє кохання. Розповіла все як є, трохи поплакала.

Раптом завітала сусідка, покликала Оксану на хвилинку — оцінити покупки. Дівчина відлучилась на двадцять хвилин. Саме тоді дзвінок у двері. Ігор пішов відчиняти, думав, що повернулася Оксана, адже двері не зачиняли… На порозі стояв Василь. Брат одразу зрозумів, що це її коханець. Василь збентежився, побачивши в Оксани здоровенного чоловіка у спортивних штанах і футболці, який жував бутерброд з ковбасою.

— Оксана вдома? — не знайшов що краще запитати Василь.
— У ванній, — Ігор миттєво збагнув, що відповісти.
— Вибачте, а ви хто їй доводитесь? — не міг прийти до тями Василь.

— А я її чоловік. Цивільний. Поки що… А ви з якою метою питаєте? — Ігор підступив ближче і вхопив його за комір. — Чи не той ти одружений пташок, про якого мені Оксана розповідала? Слухай сюди. Якщо ще раз тебе тут побачу, то зі сходів спущу, зрозумів?

Василь, вирвавшись із хватки Ігоря, швидко побіг униз.

Незабаром повернулася Оксана. Ігор розповів про візит її приятеля.

— Що ти наробив? Хто тебе просив? — заплакала дівчина. — Він більше не повернеться.

Вона сіла на диван і сховала обличчя в долонях.

— Так, не повернеться, і це добре. Годі сльози розводити. У мене для тебе є чудовий кандидат. У нашому селищі вдовець. Жінки після смерті дружини йому проходу не дають, а він поки всіх відшиває. Схоже, ще хоче побути сам. Ось що. Після відрядження я знову до тебе заїду, будь готова. Підемо до селища разом. Познайомлю вас.

— Як так? — здивувалася Оксана. — Ні, Ігорю, я так не можу. Невідомий чоловік. І чого це я приїду… Сором. Ні.

— Сором — з чужим чоловіком спати, а не з вільним познайомитися. Ніхто тебе до нього в ліжко не тягне. Підемо, кажу ж, адже у Люби мого день народження.

За кілька днів Оксана та Ігор були в селищі. Дружина Ігоря, Люба, накрила стіл у саду біля лазні. На сімейне свято прийшли сусіди, друзі та товариш Ігоря — вдовець Олесь. Сусіди давно знали Оксану, а з Олесем вона бачилася вперше.

Після гарної бесіди Оксана повернулася до міста. Про себе вона помітила, що Олесь був дуже тихий, скромний. «Мабуть, ще переживає за дружину. Бідолаха. Мало таких щирих», — подумала вона.

Через тиждень, у вихідний, у двері подзвонили. Оксана нікого не чекала. Вона відчинила і здивувалася: на порозі стояв Олесь із пакетом у руках.

— Дозвольте, Оксано, я був проїздом. На ринок та по магазинах завітав. Адже ми ж знайомі, подумав — навідаюсь, — нервувавшись, промовив він заготовлену фразу.

Оксана запросила зайти. Її здивування не проходило, але вона запропонувала чаю, починаючи здогадуватись, що візит не випадковий.

— Ну що, все купили, що треба? — запитала вона.

— Так, покупки в машині. А це вам.

Олесь дістав з пакета невеличкий букет тюльпанів і простягнув Оксані.

Вона взяла квіти, і очі її засяяли. Сіли пити чайВони випили чай, і в цю мить Оксана відчула, що її серце нарешті знайшло справжній дім.