Занадто досконала

Владислава была роздратована: “Чому тобі це не підходить?”

“Ти розумієш, мене дратує, що ти забагато маєш!”

“Дратує?!”

“Так!”

Владислава промовчала, повернулася на підборах і пішла геть. Вона була вкрай обурена, але що могла вдіяти? Навіщо?

Владислава завжди всього у житті домагалася сама. У школі старалася отримувати лише відмінні оцінки. Вчителі дивувалися її наполегливості, адже вона навіть горювала над “четвірками”. Однокласники заздрили, хоч і не визнавали цього. Вчителі втішали: “Не переживай, кожен може помилитися”. Але Владиславі хотілося всього і відразу.

Приходячи зі школи, вона одразу бралася за домашні завдання. Мама і бабуся не могли цього зрозуміти.

“Іди-но, погуляй! Така гарна погода!” — радила бабуся.

“Завтра контрольна. Потрібно підготуватися,” — відповідала дівчина, відкидаючи косу за спину і відкриваючи підручники.

Вона також любила читати. “Ти ж собі зір зіпсуєш,” — зітхала мама.

“Лише одну главу! Це так цікаво,” — благала вона, тримаючи книгу.

Мама з посмішкою кивала і йшла на кухню. Там вони з бабусею говорили про блискуче майбутнє Владислави.

“Головне, щоб не на шкоду здоров’ю,” — додавала бабуся. — “Дай, Боже…”

Зрештою, школа завершена зі “золотою медаллю”, університет — з відзнакою. Роботу їй пропонували ще до вручення диплома, і вона обрала ту, що ближче до дому.

Наполегливість швидко принесла плоди: вона купила квартиру і переїхала від мами з бабусею.

“Ох, доню,” — зітхала бабуся. — “Ти вже доросла, я розумію… Але будемо нудьгувати за тобою!”

“Я часто приїжджатиму. Ми в одному місті, бабусю,” — обійняла її Владислава з посмішкою.

“Якщо знайдеш нареченого, приводь його до нас!” — з усмішкою, витираючи сльози, казала бабуся.

“Е ні, бабусю, мене обманути важко,” — запевнила Владислава.

Сергія, свого хлопця, Владислава так і не поспішала знайомити з сім’єю. Він був “вільним художником”, який ще шукав свій шлях. Її приваблювала його романтичність, хоч фінансово він не був стабільний. Вона була його музою, а він писав її портрети, які продавалися іноді дуже успішно.

Одного разу під час прогулянки Сергій сказав: “Нам слід розійтися.” Це було неочікувано. Він пояснив, що Владислава занадто хороша для нього. Його засмучувала їхня фінансова нерівність.

“Мене це дратує!” — казав він. “Ти можеш купити, що хочеш, а я…”

Владислава піднялася і пішла геть. “Хто тобі заважає працювати?” думала вона, сповнена гніву.

— У тебе немає нареченого? — запитала бабуся під час чергового візиту.

— Немає, бабусю… — відповіла Владислава.

— Це ще не кінець. Які ж твої роки! — підтримала мама.

Через деякий час Владислава знайшла свою справжню любов. Молодий чоловік, такий же наполегливий, як і вона. Разом вони досягали цілей, ділилися радістю.

Одного разу вона побачила Сергія на вулиці: він малював дівчину на балюстраді. Він не впізнав її, а Владислава подумала: “Він залишився на своєму місці.”

Що ж, кожному своє. “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі,” — подумала вона, йдучи в нових модних туфлях.