Connect with us

З життя

Завмираючи від хвилювання, вона постукала в двері, але відповіді не було.

Published

on

Завмираючи від хвилювання, Оксанка постукала в двері. Відповіді не було. Вона невпевнено дістала ключ з сумочки, відчинила двері… Господи, скільки часу вона тут не була! Усе залишилося, як раніше, нічого не змінилося в цьому колись рідному і улюбленому домі, лише все стало непривітно чужим.

Минув майже рік після суперечки з Дмитром. Раніше вони теж сварилися. Оксана вихоплювала в обійми Соломійку і зі сльозами на очах йшла до мами. Найчастіше Дмитро, засумувавши, біг помиритися вже наступного дня. Життя знову налагоджувалось, перемир’я вносило різноманітність у їх стосунки. Але останнього разу все було інакше…

Відкинувши спогади, Оксана рішуче попрямувала до шафи, щоб знайти потрібні документи. Папери лежали неторкнутими, дбайливо складеними в папку її ж рукою. Ось вже два місяці за Оксаною наполегливо залицявся хлопець, який давно був закоханий у неї. Стосунків між ними ще не було, але тиждень тому він офіційно попросив її руки.

І весь тиждень Оксана не могла заснути, щось її гнітило, вона ніяк не могла ухвалити рішення.

Спочатку здавалося, що непорозуміння з Дмитром повинно вирішитися. Він постукає в двері, як завжди пройме поглядом до самої душі й скаже: “Як же я за тобою скучив!”.

Але минали дні, тяглися місяці, а в житті нічого не змінювалося. З Дмитром вони бачилися рідко, він ставав все відчуженішим і холоднішим, між ними ніби відкрилася прірва. Він приходив лише до Соломійки, мовчки брав дитину за руку і вів до себе. Потім так само мовчки приводив її назад. Соломійка весело щебетала, хвалившись татусевими подарунками — кружляла біля дзеркала в новій сукні або взутиках. А Оксанка лише з прикрістю згадувала, як сяяли очі Дмитра, коли він приносив подарунки для неї. А зараз… на Оксану він навіть не дивився, їм було некомфортно наодинці, і вона поспішно зникала у своїй кімнаті. Мама, яка особливо не мала симпатій до Дмитра, часто повторювала: “Що Бог дає, то на краще”. Поступово і вона сама в це увірувала.

Глибоко зітхнувши, Оксана прощальним поглядом охопила кімнату і… здригнулася від несподіванки: на дивані спав Дмитро. Напевно, після зміни. Першим бажанням було швидко піти, але щось змусило повернутися. До болю знайома кожна риса, обличчя загрубіло, обросло щетиною, кола під очима… Оксана повільно сіла поруч. Що вона знає про цю людину, з якою жила поруч не один рік? Які думи ховаються за цим насупленим чолом? Перед очима Оксанки несподівано промайнуло напівзабуте обличчя молодого Дмитра: віддані хлопчачі очі, а усмішка була світлою-світлою… Їй завжди здавалося, що саме в цю усмішку, якусь перебентушила її душу до дна, вона колись закохалася. Невже той усміхнений хлопчик і цей втомлений похмурий чоловік — одна й та сама людина? Адже з того часу минуло зовсім небагато. Знову згадалася світла усмішка. І так живо, так реально було бачення, ніби докір їй, Оксанці…

Господи, куди ж це все поділося? Вона безпорадно озирнулася, ніби шукаючи когось, винного в її зруйнованому житті. Серце заникувало, затремтіло, забилося в лещатах нахлинулих безрадісних спогадів. Їх колись затишний і казковий світок поступово заповнили дріб’язкові докори та образи, сльози і безутішне почуття нерозуміння. Вічно втомлений Дмитро, який крутився на трьох роботах, щоб забезпечити її і Соломійку і ні від кого не залежати… У Оксани було час все обдумати і зрозуміти, що їй елементарно не вистачило терпіння, жіночої гнучкості і мудрості…

А вони ж колись були безмежно щасливими. І це не маячня її хворої фантазії. Оксанка стрімко піднялася, їй нестерпно захотілося довести це самій собі. Її погляд упав на руку Дмитра, що лежала на їхньому… весільному альбомі, на фотографії, де вони були просто осліпливо щасливими…

Її рука ненароком здригнулася, і фотографії з м’яким шелестом посипались на підлогу. Вона озирнулась і завмерла… На неї дивився Дмитро.

– Оксанка, ти повернулася? – його очі сяяли радістю, і їй стала нестерпною думка, що пів години тому вона могла піти безповоротно…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 + десять =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя1 годину ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...