Злиденність душі: Невигадана історія життя

Бідність душі: історія Олесі з Житомира

Олеся росла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самітня. Її ніхто не виховував, не пестив, не жахнувся над нею. Одяг — з чужих плечей, а часом і зовсім лахміття, через яке просвічували худі коліна. Черевики завжди були дірчасті та не по ній. Волосся мати стригла під «глек», щоб не мучитися з зачісками, але вони стирчали на всі боки, немов протестували проти байдужості.

У дитячий садок Олеся не ходила — батькам було не до неї. Єдине, що їх хвилювало — де добути горілку. Батько — жорстокий п’яничка, мати — Мар’яна, завжди в диму й похміллі. Дівчина ховалася в під’їздах, коли батьки починали гуляти. Втекти — означало успіх, інакше чекали побії. А якщо не встигала — потім замазувала синці. Сусіди зітхали, похитували головами: Мар’яна, мовляв, була завжди легковажною, а коли зв’язалася з кримінальником — і зовсім пропала. Олесю шкодували. Годували, приносили одяг. Але кращі речі мати відразу пропивала. Так і лишилася дівчина в лахмітті.

Коли прийшов час йти до школи, Олеся, попріки всьому, вчепилася в навчання, як у рятівний круг. Читання стало її світом, порятунком, де ніхто не бив, не кричав, не принижував. Вона читала запоєм, сиділа в бібліотеці, відповідала на уроках і тягла руку, сподіваючись, що хтось почує її голос — тихий, але впевнений.

Але діти — жорстокі. Особливо до тієї, що відрізняється. Бідно вдягнена, дивна дівчина з незграбною зачіскою швидко отримала прізвисько — «Жлобка». А далі — гірше. Батьки одноклассників забороняли з нею дружити: мовляв, «донька алкоголічки — небезпечна». Вчителі, хоч і бачили в Олесі здібну ученицю, мовчали. Адже простіше закрити очі, ніж захищати дівчинку без роду й підкріплення. Так і росла Олеся — сама проти всього світу.

Порятунком для неї став старий дуб у парку біля ставка. Під його короною дівчина влаштувала собі схованку. Сюди вона приносила книжки, читала, мріяла. Іноді навіть ночувала тут, якщо вдома було зовсім погано. Тут її слухали лише бездомні пси й коти — єдині, хто не зраджував.

Батько помер, коли Олесі виповнилося чотирнадцять. Замерз у заметілі після чергової гулянки. На похоронах — лише Мар’яна та Олеся. Дівчина не відчувала горя. Лише сором і полегшення. Мати після цього остаточно з’їхала з глузду. Вибухи люті змінювалися непритомністю. Працювати вона давно не могла. Олеся, щоб не померти з голоду, почала прибирати під’їзди. За кілька гривень купувала вживані книжки з медицини — мріяла стати лікарем. Хотіла витягти матір з того дна, куди та поринала.

Але в школі знущання не припинялися. Одного разу, коли вона спізнилася на урок, впустила книжку з психіатрії. Як на лихо, поруч опинилася Вікторія — класна красунка й головна гадюка. Вона підняла книжку, прочитала назву й голосно вимовила:

— О, психіатрія! Та ти не просто жлобка, ти — псих, як твоя мати!

Олеся не витримала. Зі сльозами вибігла з класу, пройшла через двір, до свого дуба. Там, падаючи в сніг, дала волю сльозам. «Чому вони такі жорстокі? Що я їм зробила?» — шепотіла вона, притискаючись до стовбура.

І саме тоді помітила собаку на озері. Вона йшла тонким льодом і раптом провалилася. Дівчина закричала й кинулася рятувати звіра. Розпластавшись на льоду, поповзла. Дісталася, схопила пса — і в ту ж мить сама пішла під воду. Холод ударив у груди, дихання перехопило. Олеся боролася — за собаку, за себе, за всіх, кого коли-небудь любила.

Коли сили вже закінчилися, а лід здався надгробком — її витягли. Це був Дмитро. Новий учень, недавно переведений із Львова. Красивий, розумний, стриманий. Дівчата за ним сохли. А він — простягнув руку Олесі.

— Ходімо. Ти замерзнеш. Моя мама лікар, вона допоможе.

Він забрав і собаку. Обох прихистив. А наступного дня увійшов до класу разом із Олесею. Вікторія накинулася на нього:

— Ти що, серйозно?! Вона ж жлобка!

— Жлобською буває лише душа, — спокійно відповів він. — Її не сховаєш за одягом чи косметикою. Чим більше прячеш, тим ясніше вона визирає.

Вікторія зблідла й вибігла. У класі запала тиша. А Олеся вперше відчула, що більше не сама. Тепер у неї був друг. І собака Циганка, яку вона врятувала. А головне — шанс. Шанс на нове життя.