Зниклі жінки: тривожні історії, які потребують уваги

**ЩОДЕННИК**

Щойно повернувся до свого села після трьох тижнів у дорозі з вантажівкою, й, як завжди, першим ділом зайшов до корчми поспілкуватися з людьми та дізнатися новини, перш ніж піти додому до дружини. Поставив машину біля дороги й, закутавшись у кожух від дощу, що бив у обличчя, зайшов у двері.

Добривечір усім! гукнув він, переступаючи поріг.

Була пятниця, жовтень, і я сподівався побачити корчму, повну чоловіків за картами, почути жарти й глузування, але замість цього на мене дивилися лише дві постаті: корчмар та дід, що грівся біля печі. Здивований, підійшов до стойки:

Що тут коїться, Маряне? Де всі? Хіба хтось помер?

Той, наливаючи мені кухоль горілки, відповів:

Гірше, Іване, гірше Дівчата зникають.

Що?! З нашого села? не повірив я.

Вже троє, корчмар підняв палець. Спочатку Соломія, дочка аптекаря, потім Оксана, племінниця старости додав другий, і нарешті Ганна, вчителька.

Жах! вирвалося в мене. І всі разом?

Ні, він знизив голос. З моменту, як ти поїхав, кожну пятницю зникає одна. Люди гадають, що серед нас маніяк Всім було від 20 до 30 років, і всі були вагітні. Уяви? Клятий звір він похитав головою. А сьогодні знову пятниця, тож одні організували загони з рушницями, а інші замкнулися вдома, притискуючи дочок чи дружин

Я кинувся додому. Після цих слів те почуття, що мене переслідувало всю дорогу, нарешті набуло форми Треба було перевірити дружину. Скоротив шлях через темний ліс, відчуваючи, як адреналін розливається кровю. Знав, що так швидше, ніж на машині, а якщо мої підозри вірні кожна хвилина на вазі.

Біг у пітьмі, а думки перетворилися на бурю. Уявляв найжахливіше, що могло статися з Катериною, і відчаївся. Перед очима стояв її образ бліда, окровавлена Кожен крок розривав серце.

Добіг, ледве дихаючи. Будинок стояв темний, немов покинутий. З останніх сил кинувся до дверей і завмер: біля хати маячила постать у чорному.

Не думаючи, накинувся на неї, впіймав у темряві й втягнув у світло. Коли включив лампу, побачив Катерину.

Відпустив, але вона раптом обіймає мене й цілує так пристрасно, ніби більше ніколи не побачиться.

Та полегшення швидко змінилося на тривогу.

Катю, годі ризикувати! Якби не я, сьогодні б тебе не стало. Ти уявляєш, що я пережив? Нащо виходила?.. Марян розповів у селі полюють на вбивцю Та й навіщо тобі було йти? Хіба трьох жінок не вистачило б на всю зиму?..

**ДОДАТОК**

Слова зависли в повітрі. Усмішка зникла з обличчя Катерини, губи задрижали. Вона відступила, обхопивши живіт.

Що ти щойно сказав? голос ледве чутний.

Я провалився. Щось пробурмотів про паніку, але в її очах вже читав щось гірше за страх пізнання.

Вона підняла рукав. На передпліччі подряпини, немов від гілок чи від чужих рук.

Іване де ти був усі ці пятниці, коли «працював»?

Тіло зненацька змерзло. Перед очими знову постала корчма, Марянові пальці: один, два, три вагітні. Згадав свої маршрути. Зупинки. Брехню, якою годував себе «самотність», «мить слабкості»

Серце впало, коли в її очах зявилися сльози не від страху, а від жахливого усвідомлення.

За вікном дощ бив у шибки, заглушивши тишу. Згадалися слова корчмаря: «Гірше, Іване, гірше»

І Катерина зрозуміла: жінки не зникли через невідомого. Чудовисько зайшло до неї в хату, пахнучи бензином та брехнею.

Сьогодні була б четверта пятниця прошепотіла вона так, щоб я почув.