Приїхала? Хто ж тебе кликав? Краще б допомогла грошима, – зіронізувала тітка.

ВІта прижмурила очі через дратівливий дзвінок, що змусив її прокинутися.

Вона здивовано подивилася на екран телефону – телефонувала двоюрідна сестра, з якою вони не спілкувалися більше двох років.

– Ти спиш? На вдачу тобі, а я вже купу сліз виплакала…

– Ніч, звісно, я сплю, – Віта глянула на годинник, який показував пів на другу ночі.

– Раз так спокійно спиш, то значить ще нічого не знаєш? – продовжувала загадково сестра.

– Жанно, давай до справи, – Віта позіхнула в слухавку. – Мені ще вранці вставати.

– Встигнеш виспатися. У родині горе! – з докором мовила сестра, ніби Віта була до цього причетна.

– Що трапилось? – злякано спитала Віта, подумавши, що біда сталася з її мамою.

– Дядько Тимофій сьогодні помер, – зі схлипом сказала Жанна. – Неждано-негадано. Для тітки Марії це стало великим шоком. Грошей немає. Потрібно зібратися на допомогу. Ми завтра з братом їдемо до села. Ти поїдеш з нами?

– Ні, я не можу. Приїду лише на поминок.

– Тоді переведи гроші, ми завтра їх тітці передамо, – знову згадала про фінансову допомогу Жанна. – П’ять тисяч гривень.

Віта одразу ж перевела через телефон двоюрідній сестрі потрібну суму і знову лягла спати.

Вона не дуже засмутилася з приводу сумної новини, адже давно не спілкувалася з родичами з батькової сторони.

Після його смерті вони припинили контактувати з родиною Віти, заявивши, що тепер вони їм не родичі.

Дівчина вирішила, що залишитися осторонь буде некрасиво, й вирішила допомогти.

Після грошового переказу їй ніхто не дзвонив. Жанна одразу про неї забула.

Віта кілька разів намагалася до неї додзвонитися, щоб дізнатися дату поминок, але сестра не відповідала на дзвінки.

З великими труднощами з’ясувавши дату через спільних знайомих, вона поїхала провести дядька в останню путь.

Тітка Марія з невдоволеним виразом обличчя зустріла племінницю, ніби більше обурилася її появою, ніж смертю чоловіка.

– Приїхала… Хто тебе тільки кликав?! Краще б грошима допомогла, – зневажливо сказала тітка.

– Я переказала вам п’ять тисяч, – заперечила Віта.

– Дивно, мені нічого не дійшло, – з недовірою заперечила тітка Марія.

– Я передала їх Жанні…

– Ой, вигадуєш, – тітка склала руки на животі. – Вони мені з Артемом лише десять тисяч віддали. По п’ять від кожного. Тебе у цьому списку не було.

– Нічого не розумію, – Віта стала очима шукати двоюрідну сестру.

Однак та, як на зло, кудись зникла. Дівчина з великими зусиллями знайшла її на вулиці, біля паркану.

– Жанно, ти що не передала тітці Марії гроші від мене? Тоді де вони? – Віта вимагала пояснень.

– Віддала я, – нехотя відповіла дівчина.

– Тітка сказала, що гроші лише від тебе і Артема…

– Плутає щось, – байдужо відповіла Жанна.

– Ти передала десять тисяч?

– Так.

– Це ж за двох, а не за трьох!

– Здрастє! Бензин також хтось має оплачувати, – Жанна закатила очі і скривила обличчя.

– П’ять тисяч? Їхати всього двісті кілометрів. До того ж, чому я повинна вам оплачувати проїзд? – сипала питаннями Віта.

– Не розумію, ти хочеш, щоб я повернула тобі гроші чи що? – ядовито поцікавилася дівчина.

– Так, хочу!

– Зараз немає, пізніше переведу, – Жанна розвернулася і з гордо піднятою головою пішла геть.

Віті після всього відразу ж не захотілося залишатися в чужому домі, оскільки реакція тітки і вчинок двоюрідної сестри змусили її пошкодувати про те, що вона погодилася допомогти.

Таємно дівчина викликала таксі і поїхала. Через тиждень їй зі сльозами зателефонувала мати.

– Доню, це правда, що ти спочатку дала гроші на похорон Тимофія, а потім забрала їх? – майже захлинаючись сльозами, запитала жінка.

– Дала, але нічого не забрала.

– Тітка Марія ходить по селу і всім говорить, що ти забрала гроші. Образилася, що вона тебе з розпростертими обіймами не зустріла, – з сумом сказала мати. – Мені по селу соромно ходити, всі косяться.

– Мамо, все було не так! – Віта була обурена плітками, які пустила родина.

Вона негайно розповіла матері, що насправді трапилося в домі тітки Марії.

– Жанна мені так і не повернула гроші, – закінчила свій розповідь Віта.

– Виходить, вона гроші у тітки Марії забрала, а сказала, що це ти їх повернула! Що за наглості! Хай їм гіркота в роті, – зі злістю промовила жінка.

Довідавшись про це, Віта спочатку хотіла зателефонувати Жанні, але потім вирішила не псувати собі нерви, і просто припинила з нею спілкуватися.

Проте через кілька місяців двоюрідна сестра несподівано сама нагадала про себе.

– Дядькові Тимофію вирішили поставити пам’ятник. З тебе сім тисяч, – діловим тоном повідомила Жанна.

– Ні, я більше не дам і копійки!

– Що за відношення до рідні, – здивувалася Жанна. – Не очікувала, чесно кажучи.

– Я теж не очікувала, що мене обдурять, як дурочку, а потім ще й плітки пустять.

– Ти про що взагалі?

– Гроші мої у тітки Марії забрала?

– Ні!

– Брешеш!

– Ну забрала, і що з того? – з викликом промовила Жанна. – Ти все одно рідко витрачаєшся на рідню.

– Може, тому що про мене згадують лише в трагічних ситуаціях?

– Навіщо тоді рідня? В общем, ти даси гроші чи ні?

– Ні. Ті, що ти забрала у тітки Марії, мені не повернула, забрала собі, але виставила це так, ніби вони були у мене. І після всього цього ти думаєш, я буду з тобою зв’язуватися? І взагалі, після смерті батька ви всі сказали, що ми з мамою вам більше не рідня, а отже, я вам і не повинна допомагати! – висловилася Віта і, не бажаючи більше слухати двоюрідну сестру, заблокувала її номер.