Connect with us

З життя

Чи можу я назвати тебе дружиною без походу в РАЦС?

Published

on

Відтворена історія з українським культурним контекстом:

— Та яка ти мені дружина? Хіба я з тобою до РАЦСу ходив? Штамп у паспорті ставив? Обручку на безіменний палець надівав?

Соломія зніяковіла. Вона мріяла про все це, але якось жили й без того.

— Ні! Ні! І ні! — гримів Андрій. — Ти мені — ніхто! То я вже не питаю, чому ти себе дружиною називаєш?

— Андрійку, годі мовчанням карати! — благала Соломія. — Давай поговоримо!

— А тобі є що сказати? — зірвався він. — Слів не вистачило? Ти й так зайвого наговорила!

— Та я нічого ж не сказала, — пробубоніла вона, — нічого страшного!

— Запам’ятай: мовчання — золото! Особливо для тебе! — Андрій відвернувся.

— Коханий, ну годі дутися! — вона підсунулась ближче.

— Краще б ти й справді мовчала! — він розвів руками. — Звідки у вас, жінок, ця навичка — однією фразою все зруйнувати?

Цьому в школі вчать, чи на курсах «Як довести чоловіка»?

Соломія сприйняла його мовчання як образу за те, що вона вранці накричала. Та й він «молодець» — розбив і свою чашку, і її.

— Як так вийшло? — злилась вона. — У всіх руки — як руки, а в тебе наче з іншого місця ростуть!

Гаразд, свою розіб’єш — чого мою чіпав? Чи спеціально, щоб улюбленого сервізу не лишилось?

Звичайна побутова сварка. На таке й ображатись ніколи, просто минає повз вуха.

Але Андрій, надувшись, пішов на роботу, а повернувшись — ані слова до Соломії.

Сивів, мовчав, ігнорував навіть вечерю, хоч вона тричі кликала.

Та треба ж миритись!

— Андрійку, та плюнь на ті чашки! Поїдем у суботу до ТЦ, нові купимо! А руки в тебе — звідки треба!

— Які ще кольорові чашки?! — він витріщився на неї. — Ти взагалі розумієш, що зробила своїм язиком?

— Можу вибачення попросити, — зніяковіло промовила вона. — Любий, тільки не сердься!

— Вибачення? — він зареготав. — Якби те, що ти накоїла, можна було виправити «перепрошую», я б був найщасливішим!

А так — ти мене вбила! Знищила! Розтоптала!

— Боже, та що я такого сказала? — Соломія зрозуміла: справа не в чашках. Але в чому — навіть уявити не могла.

— А хто сьогодні заявив моїй начальниці, що вона розмовляє з дружиною Андрія? — він сичав, обприскуючи її слиною.

— Ти в душі був, а телефон дзвонив, — пояснила Соломія. — Я відповіла, попросила почекати, поки передам.

Вона запитала, хто я. Ну, я й сказала — дружина. А коли принесла телефон — вона уже поклала трубку. Що тут такого?

— І ще питаєш?! — Андрій почервонів, а на скроні заграв пульс. — Яка ти мені дружина?

Хіба я з тобою до РАЦСу ходив? Штамп у паспорті ставив? Обручку тобі надівав?

Соломія знову зніяковіла. Вона мріяла про це, але… жили ж якось і так.

— Ні! Ні! І ні! — гримів він. — Ти мені — ніхто! То яким правом ти називаєш себе моєю дружиною?!

***

— І довго це триватиме? — посміхнулась Софія Євгенівна.

— Мамо, — Соломія докірливо подивилась, — зараз інші часи. Ти ж сама після смерті тата з ким тільки не жила!

— Не наводь на матір! Мати знає, що робить! — її усмішка не зникла. — У мій вік плітки не чіпляються. А ти молода — тобі ще жити!

— Мамо, п’ятдесят чотири — це не старощі! Ти ще й заміж вийдеш, якщо вірити трендам — і не раз!

— Знайшовся б гідний чоловік — може, й вийшла б, — вона поправила зачіску. — Поки що доводиться «тимчасовими» обходитись.

— Оце мені ще й казати! — Соломія засміялась.

Тут Софія Євгенівна посерйознішала:

— Соломійко, я розумію: зараз багато хто живе без штам

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 + шістнадцять =

Також цікаво:

З життя16 хвилин ago

A Mysterious Young Man Kept Appearing at My 83-Year-Old Neighbor’s Door — One Day, I Went Inside and Couldn’t Believe What I SawI stepped inside and froze, as the young man sat calmly knitting a scarf beside my neighbor, who was teaching him to read from a tattered old Bible.

I had known Dorothy almost my entire life, so when a young stranger suddenly began showing up at her house...

ES2 години ago

El folder que mi hijo guardó para hundirme

La tarde que mi vida se partió en dos no tenía nada de especial. Había salido del taller más temprano,...

ES3 години ago

Jude no existe

Siempre fui Hugo, el que arreglaba carros en el taller de su tío en El Paso, no el “quarterback” que...

З життя3 години ago

“Who did you bring into my home?” my wife gasped. “We agreed your kids from your first marriage wouldn’t live with us.”

**Wednesday, 14th March** An ordinary Wednesday, not a Saturday. I stood in the hallway and watched the two lads with...

EN5 години ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR5 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR6 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя6 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...