Привиди втрачених мрій

Тінь нездійснених мрій

Софія сиділа в затишній кав’ярні у самому серці Львова, навпроти своєї подруги Олени. Та, помішувавши каву, уважно дивилася на неї, наче намагаючись розгадати таємницю.

— Ти сьогодні якась дивна, — прищурилася Олена. — Ну, зізнавайся, що трапилося?

— Андрій зробив мені пропозицію, — тихо промовила Софія, але в її усмішці була гіркота.

— Серйозно? Нарешті! — Олена завірушилася, але тут же нахмурилася. — А де ж твоя радість? Ти ж стільки років чекала!

— Я йому відмовила, — голос Софії здригнувся, і вона відвела погляд.

— Що?! — Олена ледь не розлила каву. — Ти ж мріяла про це! Андрій стільки років був поруч, а ти… Навіщо?

— Після того, що він зробив, я не могла інакше, — загадково відповіла Софія, її очі похмуріли від спогадів.

— Що він зробив? — Олена нахилилася вперед, не в змозі стримати цікавість.

Софія глибоко зітхнула, збираючись із думками, і почала розповідати. Олена слухала, затамувавши подих, не вірячи своїм вухам.

Софія завжди вбачала кохання як кадри з романтичного фільму: букети квітів, пристрасні визнання, готовність пожертвувати всім заради коханого. Вона бачила себе героїнею, чиє життя — вічне свято почуттів. Ці образи, навіяні кіно та книгами, стали для неї єдиним сценарієм любові.

Але життя виявилося набагато складнішим. Юна Софія, сповнена ілюзій, вчилася кохати на власних помилках, закохуючись і розлучаючись. Її театральність, глибоко вкорінена в душі, надавала кожному роману драматичного відтінку.

Першому своєму чоловікові Софія присвятила чотири роки. Їй було всього вісімнадцять, коли вони познайомилися. Наївна, закохана, вона вперше опинилася поруч із чоловіком і вчилася будувати стосунки. Але її палкі почуття розбивалися об його холодність. В них були різні уявлення про кохання, і близькості, якої так чекала Софія, не сталося.

Вона вирішила піти, але не просто так — їй потрібен був гарний фінал, як у кіно. Софія оголосила, що їй терміново треба на море, сама, «розібратися в собі». Він не заперечував, адже вони не жили разом, лише зустрічалися.

На вокзалі він проводжав її, не підозрюючи про її план. За хвилину до відправлення поїзда Софія, стоячи в тамбурі, вистрілила:

— Я йду від тебе.

— Як? Чому? — зніяковів він.

— Так буде краще, — кинула вона і зникла у вагоні.

Поїзд рушив. Він побіг за вагоном, кричучи:

— Софіє! Я тебе люблю! Вих— Ніколи! — відповіла вона холодно, і так, з кінематографічною драмою, закінчилася її перша любов.