Зустріч через час

— Дівчино! Дівчино, зачекайте! Та зупиніться ж! — Марійка обернулася й побачила, що за нею біжить якийсь хлопець у кепці. Кепка здавалася їй знайомою. Але де вона її бачила раніше? — Уфф! Нарешті! Ви що, у спринтерській секції тренуєтеся? Ледве встиг! Василь. Можна просто Вася. По паспорту Василь Іванович Гончаренко. Гарно, гідн”Ну що, Марійко, можеш мені сказати, чому сонце червоне вранці?” — усміхнувся Вася, піднявши кепку з асфальту, і в його очах засвітилася та сама іскра, що колись привела їх обох до цієї вулиці, де вони зустрілися, де вони закохалися, і де Марійка тепер знала — він і є її дивним, мрійливим, чарівним щастям.