Connect with us

З життя

Невипадкова доля

Published

on

Таке вже її життя

Марічка поспішала додому. Під талим снігом ховались остороньки льоду, ноги роз’їжджались, а на дорозі стояли калюжі. Авто, що мчали повз, оббризкували зазеваних прохожих брудною водою. Дівчина трималась подалі від краю тротуару.

Дійшовши до хати, вона відчула, як спина стала мокрою, а ноги гули від втоми. До того ж — промокли. “Треба б купити нові чоботи”, — подумала вона.

У передпокої Марічка безсило опустилась на пуф. Зняла чоботи й пошевелила пальцями у мокрих колготках. “Гарно б зараз чаю з лимоном, щоб не занедужати”, — зітхнула вона. Не встигла поставити чоботи біля батареї, як почула стукіт у стіну. Так мати кликала її — ложечкою по стіні.

— Що, мамо?
Мати щось невиразно промурчала у відповідь.

— Я була на роботі, — підійшла Марічка до ліжка, підправила ковдру. Від матері пахнуло сечею. “Підгузник переповнений”, — зрозуміла вона.

Витягнувши чистий із упаковки, вона змінила його, подолавши нудоту від різкого запаху. Мати весь час щось бурмотіла. Говорити вона вже не могла.

— Ось і все. Зараз приготую вечерю. — Марічка підняла важкий підгузник і вийшла, ігноруючи матчин буркіт. Вона звикла не скаржитись. Це не допоможе, тільки собі гірше зробить.

Колись у них була звичайна сім’я. Батько очолював кафедру в університеті, мати доглядала за дітьми. Але одного дня все розвалилось. Марічка закінчила десятий клас, а її брат Олесь — третій курс, коли батько помер.

Одна з абітурієнток спробувала дати йому хабаря. Батько був принциповим і відмовив. Тоді розлючена жінка наклепала на нього — сказала, що він узяв гроші, але не допоміг. Розпочали перевірку, і серце батька не витримало.

Мати так і не змирилась з втратою. Вона сиділа на дивані, дивилась у одну точку, потім раптом бігла на кухню готувати вечерю. Вона чекала чоловіка, ніби він ось-ось повернеться з роботи.

Раніше до них двічі на тиждень приходила дівчина Тетяна, прибирала, ходила за продуктами. Але після смерті батька грошей не вистачало, і Марічці довелось брати все на себе. Мати навіть перестала її впізнавати, називала Тетяною.

Гроші швидко закінчились. Мати не вміла економити, купувала собі сукні та прикраси. Колись до них часто приходили гості, і навіть тепер мати змушувала Марічку накривати стіл, потім забувала про це й лаялась.

Олесь першим запропонував, щоб сестра пішла працювати. Якщо він кине університет, його заберуть до армії, а так він закінчить навчання і допомагатиме родині. Тоді це здавалось єдиним виходом.

Марічка пішла працювати у дитячий садок. Вона добре грала на фортепіано — колись закінчила музичну школу. Зарплата була маленькою, але вона могла навідуватись додому, поки діти спали.

Олесь, закінчивши університет, поїхав до Києва. Обіцянку допомагати сім’ї він швидко забув. На прохання грошей на сидільницю він відповідав, що йому самому важко.

Відносини з братом завжди були напруженими. Уся краса дісталась Олесю: карі очі, густе волосся, високий зріст. А Марічка була схожа на батька — худорлява, з тонкими губами й виступаючими вухами.

Одного разу, повернувшись додому, вона виявила, що з матчиної шкатулки зникли прикраси. Мати звинуватила її, а Олесь лише посміхнувся: “Не розумію, про що ти”.

Взимку мати вийшла на вулицю в шубі та золоті — хотіла купити подарунки “чоловікові”. Марічка знайшла її в парку, побиту й обікрадену. Відтоді мати лежала, не говорила й не керувала собою.

Через рік приїхав Олесь. Зайшовши в хату, скривився:

— Ну й сморід. Ти зовсім не доглядаєш за нею?

Марічка не витримала:

— Забирай її до себе! Твоя дружина краще доглядатиме!

Олесь зайшов до матері, але швидко вийшов. Вона його не впізнала.

— Тут неможливо дихати. Визнач її в будинок для літніх — там буде догляд.

— Це ж наша мати! — обурилась Марічка.

— Вона вже не мати, а “овоч”. Дивись на себе — коли востаннє в парикмахерській була? Руки, як у селянки.

— А скільки разів я просила в тебе грошей на сидільницю? Замість цього ти вкрав прикраси. Зараз за рештою приїхав? Ну, нема вже нічого!

Олесь не сперечався. Він запропонував продати батьківську квартиру: “Тобі куплю меншу, а решта грошей — мені”.

Марічка погодилась. Але нова квартира виявилась тісною, з шумною вулицею під вікнами. Влітку — спека, взимку — холод. Мати невдовзі померла. На похорон Олесь не приїхав.

Після цього Марічка поїхала відпочивати до Одеси. Там вона познайомилась з чоловіком, який запропонував їй залишитись: “У нас великий будинок, сад”. Але, пропрацювавши цілий день на ринку, вона зрозуміла: це не її шлях.

Повернувшись додому, вона пообіцала собі більше нікому не служити.

Але одного разу заА коли в дитячому садку з’явився хлопчик, якого нікому було забрати, Марічка, не думаючи, простягнула до нього руки — і знайшла щось більше, ніж свободу.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять − 8 =

Також цікаво:

ES2 години ago

Tres años sin memoria y mi pasado me encontró en la playa

El ventilador seguía girando, pero de repente el aire dejó de moverse para mí. —¿Un bebé? —Tiene dos años y...

BG4 години ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES5 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG5 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG6 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT7 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG7 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN7 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...