Все можливо

Олена прокинулася за кілька хвилин до дзвінка будильника. Полежала, налаштовуючись на новий день, такий самий, як учора, тиждень, місяць, рік тому. Усе йшло рівно в її житті, за звичним порядком, без сюрпризів.

Хоча ні, кілька років тому син влаштував їй та чоловікові несподіванку. Вступив до університету й оголосив, що хоче жити окремо. Я ж вона переживала, відмовляла! Але він погрожував кинути навчання й піти в армію. Що робити? Змирилися, навіть оплачували йому квартиру. Після закінчення університету син почав працювати й відмовився від допомоги батьків.

Олена обережно встала, щоб не розбудити чоловіка, і пішла на кухню. Увесь дім незабаром наповнився ароматом свіжої кави, справжньої, а не розчинного сурогату.

Коли на кухню зайшов чоловік, пахнучи гелем для душу, на столі його вже чекала гаряча кава та бутерброди. Він не визнавав ні омлетів, ні каш. Помовчавши, поснідав і так само мовчки пішов.

— Я затримаюся, сьогодні засідання вченого совіту, — крикнув він із передпокою.
Олена вийшла до нього, поправила краватку та комір сорочки, змахнула невидиму пілинку з плеча, ніби наносила останній, найважливіший мазок на картині. Це був свого роду ритуал, з тією лише різницею, що взимку вона поправляла йому шарф, а влітку — краватку. І завжди змахнула пілинку з піджака, пальта чи кожуха — залежно від пори року.

Після його відходу Олена привела себе до ладу, випила чаю з лимоном і сіла за ноутбук. Вона працювала вдома, перекладала статті та книжки з англійської та французької.

Робота йшла легко, книга їй подобалася. Олена час від часу зазирала у словники, підбираючи точні значення. Від роботи її відірвав телефонний дзвінок.

— Олена Романівно, добрий день. Це Валентина Івановна з кафедри, — представилася жінка у трубці.

Почувши безбарвний голос викладачки з кафедри чоловіка, Олена миттєво згадала високу, плогогруду жінку років сорока п’яти.

— Добрий день. Що трапилося? Зі Степаном Олексійовичем? — занепокоїлася вона.

— Ні, з ним усе гаразд. — Жінка зробила паузу. — Мені потрібно з вами поговорити. Я тут поруч опинилася випадково. За п’ять хвилин можу зайти. Вам зручно?

— Так, звісно, — відповіла Олена, дивуючись, як викладачка опинилася поруч під час навчального дня.

Рівно через п’ять хвилин у двері подзвонили. Олена впустила гостю.

— Чаю, кави? — запропонувала вона.

— Не треба. У мене мало часу. Вивільнилася пара, от я й…

Вони пройшли у кімнатВони пройшли у кімнату й сіли на диван, і Олена почула слова, які назавжди змінять її життя.