Секрет, який змінив усе: я дізнався про доньку

— Я не знав про її існування до сьогодні. Хіба ж у дитбудинок її віддавати? Вона моя донька, — сказав чоловік.

Марійка готувала вечерю і наспівувала. Нарешті вона збиралася порадувати Тараса. Вони прожили разом десять років. Спочатку не поспішали з дитиною — їм було добре удвох. Марійка хотіла працювати, набиратися досвіду.

Вона мріяла про роботу у престижній компанії й обіцяла, що в найближчий час не планує дітей. Робота була добрею, з перспективою кар’єрного зростання. Марійка себе зарекомендувала, її мали підвищити. Зарплата гарна, декретні були б непогані — тепер можна було подумати про дитину. Та не тут-то було. Обстежувалася — у неї все гаразд, і в Тараса теж.

— Наберіться терпіння, — сказала лікарка. — Так буває. Ви багато досягли у кар’єрі, витратили сили й нерви. Розслабтеся, не зациклюйтеся на дитині. Просто живите, більше відпочивайте — усе у вас буде добре. — Вона посміхнулася й призначила Марійці вітаміни.

Нарешті вона завагітніла. Спочатку не повірила, подумала — помилка. Купила ще два різні тести, але дві смужки незмінно з’явились і на них. Вона витримала ще тиждень, більше не могла — пішла до лікарні та здала аналізи. У них із Тарасом буде дитина! Зараз вона його зрадує, влаштують святкування.

Марійка смажила м’ясо й прислухалася до себе. Розуміла, що ще дуже рано, нічого не відчуває, але їй здавалося, що вона відчуває, як у ній росте нове життя. Не раз підходила до дзеркала й уважно розглядала живіт, підіймаючи футболку. Але, на її розчарування, живіт залишався плоским.

Вона вже давно вимкнула газ під сковорідкою, вода в чайнику охолола, а Тараса все не було. На дзвінки не відповідав. Нарешті клацнув замок у входових дверей. За звуком кроків Марійка зрозуміла — чоловік прийшов не один. Вона засмутилася — доведеться відкласти сюрприз. Звістка про вагітність — справа інтимна, їхня, не стороння.

Марійка зітхнула й вийшла у передпокій. Яким же був її подив, коли вона побачила дівчинку років десяти з впертим і настороженим поглядом. Марійка подивилася на чоловіка, який стояв за її спиною.

— Вибач, що затримався, заїжджав за Соломією, — Тарас опустив очі на потилицю дівчинки.

— Хто це? Чому ти привіз її до нас? Чому не подзвонив? — питання виривалися з неї мимоволі.

— Давай пройдемо у кімнату. Я все поясню, — сказав Тарас і штовхнув дівчинку за плече.

Марійка залишилася стояти, дивлячись у спини дівчинки й чоловіка. Коли вона увійшла до кімнати, вони вже сиділи поруч на дивані. Вона теж сіла, але не на диван, а на стілець, щоб бачити їхні обличчя. Дівчинка поглянула на неї байдуже й відвернулася до вікна.

— Це Соломія, моя донька, — сказав Тарас.

Чоловік виглядав збентеженим, винуватим і до відчаю рішучим.

— Твоя донька? Нічого не розумію.

— Я й сам тільки сьогодні дізнався про її існування. Мені подзвонила її бабуся й попросила забрати Соломію. Вона лягає до лікарні, — пояснив чоловік.

— А якщо це не твоя дитина? — недовірливо спитала Марійка.

Тарас на мить завагався.

— Все збігається. Можна зробити тест на батьківство, але я впевнений, що Соломія — моя донька. У будь-якому разі, поки її бабуся в лікарні, вона поживе у нас. У дівчинки більше немає родичів, її мама загинула у аварії півроку тому. Марійко, давай повечеряємо, потім розповім детальніше. — Він глянув на дівчинку, яка байдуже сиділа поруч.

Марійка встала й пішла на кухню. Усередині у неї все протестувало проти того, що сказав чоловік. Але ж не виганяти дитину на вулицю. «Це ненадовго, всього на кілька днів. Це сон, цього не може бути правдою».

Тарас із дівчинкою увійшли на кухню й сіли за стіл. Марійка розклала м’ясо з картоплею по тарілках. Сама не доторкнулася до їжі. Дівчинка їла картоплю, відсуваючи у бік м’ясо.

— Не любиш м’ясо? — спитав її Тарас.

Дівчинка кивнула.

— А що тобі подобається?

— Локшина з сосисками, — відповіла вона, не піднімаючи очей із тарілки.

— Ну, вибач. Твій тато не попередив, що приведе тебе, — різко сказала Марійка, виливши злість і на Тараса, і на дівчинку.

Щойно прийшла — вже характер показує, дірява.

— А чай будеш? Чи тільки компот і сік п’єш? Вибач, ні того, ні іншого немає — можу запропонувати тільки чай, — саркастично додала Марійка, наливаючи чай у чашки.

— Марійко, годі, — прикрикнув на неї Тарас.

Марійка поставила чайник на плиту й вийшла з кухні. Вона чула, як вони розмовляли, як незвично для себе Тарас сам мив посуд.

Коли він увійшов до кімнати, Марійка сиділа на дивані, схрестивНастане ще багато випробувань, але Марійка вже знала — любов переможе, бо родина завжди буде там, де серце.