Connect with us

З життя

Автобус ще не поїхав? — запитав запиханий перехожий на зупинці.

Published

on

— Жінко, ви не знаєте, автобус уже поїхав? — до зупинки підбіг задуханий чоловік. Саме чоловік, а не мужчина, добре за п’ятдесят, у куртці та спортивних штанах, на плечі потерта сумка. Обличчя простецьке, з вусами, Оксана Андріївна вуса завжди терпіти не могла, відвернулась, не відповівши.

— Жінко, вам що, важко сказати? Автобус останній пішов, чи ні? Ви ж автобус чекаєте? — чоловік віддихався і кинув важку сумку на лавку поруч із Оксаною Андріївною.

— Нікого і нічого я не чекаю, — роздратовано відповіла вона, потім подумала, що вечір уже пізній, хто знає, що він за чоловік, і додала м’якше, — Якийсь автобус пішов хвилин п’ять тому, я не звернула уваги.

— Ну все! — чоловік плюхнувся на лавку так, що Оксана Андріївна перелякалась, що лавка зараз розвалиться і схопилася.

— А ви теж запізнилися? — не вгавав чоловік, ось же пристав!

Оксана Андріївна підтягнула плащ і вирішила йти додому, вечір уже пізній.

За годину до цього вона відчула дивне бажання вийти з дому. Стало якось задушливо і самотньо, такого з нею раніше ніколи не бувало.

Все життя Оксана Андріївна прожила сама і була дуже щаслива. Подруги вийшли заміж, народили дітей, а їй зовсім не хотілося. Як згадає — мама в селі народжувала, як шалена, одну дитину за іншою. Потім трьох в інтернат віддала, а Оксана — старша, до міста втекла. Закінчила училище, вивчилася на бухгалтера і все життя у центральному ресторані міста пропрацювала. Ресторан «Золотий вік», весела музика, смачна їжа!

Оксана спочатку була просто бухгалтером, а потім головним бухгалтером до самої пенсії. Весілля, ювілеї, ніколи нудно не було. Оклад добрий, їжа смачна, квартиру купила, на відпочинок їздила і іншого життя Оксана Андріївна не хотіла.

А рік тому новий власник ресторану заявив, що Оксана Андріївна не знає нових методів роботи і його багато чого не влаштовує.

І її відправили на пенсію, хоча сама Оксана Андріївна наразі й не збиралася.

Спочатку вона кинулася шукати нове місце. Потім зрозуміла, що те, що їй пропонують — їй не подобається, а те, що подобається — там молоді потрібні.

Наплювала, ну і гаразд, подушка безпеки в неї є, нехай маленька, але вистачить. І пішла на пенсію без оглядки, в саме вільне плавання в своєму житті.

Спочатку все було просто чудово, вона жила без жодних планів, не ставила будильник, їздила на екскурсії і навіть ходила в парк на заняття скандинавською ходьбою.

Але раптом їй все це обридло, і сьогодні ввечері вона просто вийшла на вулицю і сіла на лавочку біля автобусної зупинки.

Машини їхали, гуділи, мигали, люди ходили, розмовляли, а вона сиділа і відчувала, що її ніби немає, а є тільки це шумне місто. І воно живе своїм життям, а її життя не має жодного значення!

І нікому вона не потрібна, абсолютно нікому, жодній людині в цілому світі!

І раптом цей чоловік!

— А що, вам теж ніде ночувати, е, жінко? Я от якось тут до ранку на лавці переночував, вранці поїхав. Я за містом живу, от зміну відпрацював — запізнився, тоді-то ночі теплі були, а сьогодні прохолодно! Ну та нічого, у мене бутерброди є з ковбасою, ти це… пані, сідай, не бійся, не вкушу. Ось, тримай, хліб свіжий, ковбаса любительська, а я зараз термос дістану і ми чайку гарячого поп’ємо, з цукром, зігріємось.

Чоловік ні з того ні з сього перейшов на ти і сунув бутерброд в руку Оксані Андріївні. Вона хотіла відмовитися, але раптом зрозуміла, що страшенно хоче їсти. Вона не вечеряла, та і в обід майже не їла. І вона відкусила шматочок, а смачно ж як! Вона давно не купувала ковбасу — на дієті сидіти намагалася, а тут хліб ароматний, а ковбаска, ммм!

Чоловік весело засміявся,

— Ну що, смачно, е? Тримай, ось я чай налив, дивись гарячий, не обпекись. Тебе як звати?

— Оксана Андріївна, — з набитим ротом відповіла вона, і чоловік радісно кивнув,

— Оксана значить! А я дядько Микола, ой, тобто Дмитро я, Дмитро Іванович. Раніше на заводі працював, звільнили, от тепер в охороні добу через троє. І нічого, нормально, мати в мене правда хворіє, старою стала, от на ліки їй і працюю, може поживе ще. А сім’я була, та розійшлася, син виріс, жінка пішла до іншого, в загальному — живу і живу! — він зітхнув, посміхнувся, але очі раптом стали сумними.

— А тобі, Оксано, далеко до дому? Хочеш я тобі на таксі дам? Мені то вже дуже далеко, вони за місто вночі не везуть, назад клієнтів немає, а подвійний тариф занадто дорого. А тобі вистачить, — дядько Микола дивився на неї і посміхався, і Оксана раптом згадала, що в школі у неї був друг, Колька, вона була вічно голодна, а він приносив в школу бутерброди, і годував її. І так же дивився, як цей чоловік, по-доброму, трохи насмішкувато, вона зараз себе раптом молодою дівчиною відчула, ніби і не було цього життя, не було ресторану «Золотий вік», і це не її відправили на пенсію.

Оксана доїла бутерброд, запила гарячим, солодким чаєм, і раптом сказала, сама від себе навіть не очікувала!

— Ходімо до мене, дядьку Миколо, не на лавці ж ночувати? Ось він, мій будинок, і їхати нікуди не треба. Бери свою сумку і ходімо, тільки веди себе скромно, а не то рука у мене важка, не дивись, що не молода!

Чоловік остовпів, здивовано на неї подивився, потім на будинок за спиною, потім знову на Оксану Андріївну,

— А чого ти тоді тут сиділа? Чого чекала?

— Нічого я не чекала, нічого мені більше чекати, ти йдеш, чи ні? — Оксана Андріївна повернулась і попрямувала до будинку. Дмитро Іванович заметушився, потім взяв сумку,

— А як же? Так незручно! Та я… та ти не подумай, я на підлозі, в куточку, а вранці відразу поїду. Дякую, бо ж холодно, — Дмитро Іванович йшов за Оксаною, здивовано хитав головою.

Вранці Оксана прокинулася від дивного стуку. Вийшла з кімнати — Дмитро вже піднявся, він спав на кухонному диванчику, і щось лагодив в туалеті,

— У тебе, Оксано, бачок тече, от полагодив, може навіть на сніданок заробив? — він випрямився і усміхнувся, а вона здивувалася. Стоїть перед нею чужий чоловік у майці, волосся наполовину сиве, вологе — видно лише вмився. А їй радісно і тепло на душі, невідомо від чого.

— Ну що, йдемо снідати, дядьку Миколо, і справді заслужив. Яєшню з помідорами будеш? — Оксана усміхнулася, — У мене, між іншим, пральна машинка теж погано працює, підтікає. І ще…

Так і залишився Дмитро Іванович у Оксани Андріївни до наступної своєї робочої зміни. Зателефонував матері, у тієї все гаразд виявилося, і залишився.

Живуть вони тепер удвох. Дмитро Іванович на роботу ходить, добу через троє. А Оксана чекає чоловіка і готує йому жульєни і страви ресторанні. Микола цілує їй руки,

— Оксаночко, адже я зрозумів, це ти мене чекала, я ж не випадково запізнився, от же доля! Пробач, ти була така самотня, я не зміг тебе одну залишити. Все життя прожив, а не знав, що так любити зможу, ну треба ж, як же мені пощастило!

До матінки його вони часто їздять, їй хоч вже під вісімдесят, а вона ще жвава, бойова. Оксана перед нею себе зовсім дівчиною відчуває.

А за сина то як рада Марія Полікарпівна. Нарешті й у її Миколки є щастя, є заради кого жити…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × чотири =

Також цікаво:

З життя51 хвилина ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...

З життя5 години ago

Я лише прагнула бути щасливою

Олена відкинула ковдру, перевернула подушку на прохолодніший бік і знову лягла. Легше не стало. За вікном скреготали шини рідких авто,...