Connect with us

З життя

Автобус ще не поїхав? — запитав запиханий перехожий на зупинці.

Published

on

— Жінко, ви не знаєте, автобус уже поїхав? — до зупинки підбіг задуханий чоловік. Саме чоловік, а не мужчина, добре за п’ятдесят, у куртці та спортивних штанах, на плечі потерта сумка. Обличчя простецьке, з вусами, Оксана Андріївна вуса завжди терпіти не могла, відвернулась, не відповівши.

— Жінко, вам що, важко сказати? Автобус останній пішов, чи ні? Ви ж автобус чекаєте? — чоловік віддихався і кинув важку сумку на лавку поруч із Оксаною Андріївною.

— Нікого і нічого я не чекаю, — роздратовано відповіла вона, потім подумала, що вечір уже пізній, хто знає, що він за чоловік, і додала м’якше, — Якийсь автобус пішов хвилин п’ять тому, я не звернула уваги.

— Ну все! — чоловік плюхнувся на лавку так, що Оксана Андріївна перелякалась, що лавка зараз розвалиться і схопилася.

— А ви теж запізнилися? — не вгавав чоловік, ось же пристав!

Оксана Андріївна підтягнула плащ і вирішила йти додому, вечір уже пізній.

За годину до цього вона відчула дивне бажання вийти з дому. Стало якось задушливо і самотньо, такого з нею раніше ніколи не бувало.

Все життя Оксана Андріївна прожила сама і була дуже щаслива. Подруги вийшли заміж, народили дітей, а їй зовсім не хотілося. Як згадає — мама в селі народжувала, як шалена, одну дитину за іншою. Потім трьох в інтернат віддала, а Оксана — старша, до міста втекла. Закінчила училище, вивчилася на бухгалтера і все життя у центральному ресторані міста пропрацювала. Ресторан «Золотий вік», весела музика, смачна їжа!

Оксана спочатку була просто бухгалтером, а потім головним бухгалтером до самої пенсії. Весілля, ювілеї, ніколи нудно не було. Оклад добрий, їжа смачна, квартиру купила, на відпочинок їздила і іншого життя Оксана Андріївна не хотіла.

А рік тому новий власник ресторану заявив, що Оксана Андріївна не знає нових методів роботи і його багато чого не влаштовує.

І її відправили на пенсію, хоча сама Оксана Андріївна наразі й не збиралася.

Спочатку вона кинулася шукати нове місце. Потім зрозуміла, що те, що їй пропонують — їй не подобається, а те, що подобається — там молоді потрібні.

Наплювала, ну і гаразд, подушка безпеки в неї є, нехай маленька, але вистачить. І пішла на пенсію без оглядки, в саме вільне плавання в своєму житті.

Спочатку все було просто чудово, вона жила без жодних планів, не ставила будильник, їздила на екскурсії і навіть ходила в парк на заняття скандинавською ходьбою.

Але раптом їй все це обридло, і сьогодні ввечері вона просто вийшла на вулицю і сіла на лавочку біля автобусної зупинки.

Машини їхали, гуділи, мигали, люди ходили, розмовляли, а вона сиділа і відчувала, що її ніби немає, а є тільки це шумне місто. І воно живе своїм життям, а її життя не має жодного значення!

І нікому вона не потрібна, абсолютно нікому, жодній людині в цілому світі!

І раптом цей чоловік!

— А що, вам теж ніде ночувати, е, жінко? Я от якось тут до ранку на лавці переночував, вранці поїхав. Я за містом живу, от зміну відпрацював — запізнився, тоді-то ночі теплі були, а сьогодні прохолодно! Ну та нічого, у мене бутерброди є з ковбасою, ти це… пані, сідай, не бійся, не вкушу. Ось, тримай, хліб свіжий, ковбаса любительська, а я зараз термос дістану і ми чайку гарячого поп’ємо, з цукром, зігріємось.

Чоловік ні з того ні з сього перейшов на ти і сунув бутерброд в руку Оксані Андріївні. Вона хотіла відмовитися, але раптом зрозуміла, що страшенно хоче їсти. Вона не вечеряла, та і в обід майже не їла. І вона відкусила шматочок, а смачно ж як! Вона давно не купувала ковбасу — на дієті сидіти намагалася, а тут хліб ароматний, а ковбаска, ммм!

Чоловік весело засміявся,

— Ну що, смачно, е? Тримай, ось я чай налив, дивись гарячий, не обпекись. Тебе як звати?

— Оксана Андріївна, — з набитим ротом відповіла вона, і чоловік радісно кивнув,

— Оксана значить! А я дядько Микола, ой, тобто Дмитро я, Дмитро Іванович. Раніше на заводі працював, звільнили, от тепер в охороні добу через троє. І нічого, нормально, мати в мене правда хворіє, старою стала, от на ліки їй і працюю, може поживе ще. А сім’я була, та розійшлася, син виріс, жінка пішла до іншого, в загальному — живу і живу! — він зітхнув, посміхнувся, але очі раптом стали сумними.

— А тобі, Оксано, далеко до дому? Хочеш я тобі на таксі дам? Мені то вже дуже далеко, вони за місто вночі не везуть, назад клієнтів немає, а подвійний тариф занадто дорого. А тобі вистачить, — дядько Микола дивився на неї і посміхався, і Оксана раптом згадала, що в школі у неї був друг, Колька, вона була вічно голодна, а він приносив в школу бутерброди, і годував її. І так же дивився, як цей чоловік, по-доброму, трохи насмішкувато, вона зараз себе раптом молодою дівчиною відчула, ніби і не було цього життя, не було ресторану «Золотий вік», і це не її відправили на пенсію.

Оксана доїла бутерброд, запила гарячим, солодким чаєм, і раптом сказала, сама від себе навіть не очікувала!

— Ходімо до мене, дядьку Миколо, не на лавці ж ночувати? Ось він, мій будинок, і їхати нікуди не треба. Бери свою сумку і ходімо, тільки веди себе скромно, а не то рука у мене важка, не дивись, що не молода!

Чоловік остовпів, здивовано на неї подивився, потім на будинок за спиною, потім знову на Оксану Андріївну,

— А чого ти тоді тут сиділа? Чого чекала?

— Нічого я не чекала, нічого мені більше чекати, ти йдеш, чи ні? — Оксана Андріївна повернулась і попрямувала до будинку. Дмитро Іванович заметушився, потім взяв сумку,

— А як же? Так незручно! Та я… та ти не подумай, я на підлозі, в куточку, а вранці відразу поїду. Дякую, бо ж холодно, — Дмитро Іванович йшов за Оксаною, здивовано хитав головою.

Вранці Оксана прокинулася від дивного стуку. Вийшла з кімнати — Дмитро вже піднявся, він спав на кухонному диванчику, і щось лагодив в туалеті,

— У тебе, Оксано, бачок тече, от полагодив, може навіть на сніданок заробив? — він випрямився і усміхнувся, а вона здивувалася. Стоїть перед нею чужий чоловік у майці, волосся наполовину сиве, вологе — видно лише вмився. А їй радісно і тепло на душі, невідомо від чого.

— Ну що, йдемо снідати, дядьку Миколо, і справді заслужив. Яєшню з помідорами будеш? — Оксана усміхнулася, — У мене, між іншим, пральна машинка теж погано працює, підтікає. І ще…

Так і залишився Дмитро Іванович у Оксани Андріївни до наступної своєї робочої зміни. Зателефонував матері, у тієї все гаразд виявилося, і залишився.

Живуть вони тепер удвох. Дмитро Іванович на роботу ходить, добу через троє. А Оксана чекає чоловіка і готує йому жульєни і страви ресторанні. Микола цілує їй руки,

— Оксаночко, адже я зрозумів, це ти мене чекала, я ж не випадково запізнився, от же доля! Пробач, ти була така самотня, я не зміг тебе одну залишити. Все життя прожив, а не знав, що так любити зможу, ну треба ж, як же мені пощастило!

До матінки його вони часто їздять, їй хоч вже під вісімдесят, а вона ще жвава, бойова. Оксана перед нею себе зовсім дівчиною відчуває.

А за сина то як рада Марія Полікарпівна. Нарешті й у її Миколки є щастя, є заради кого жити…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири + чотири =

Також цікаво:

З життя32 хвилини ago

Де знайти справжню любов?

Де вона, любов? Соломія була жвавою, веселою, привабливою дівчиною. Навколо неї завжди в’юнились хлопці. Вона не поспішала, вибирала. Але що...

З життя2 години ago

Прозріння душі

**Прозріння** — Олеженьку… — Увійшовши до кімнати, Соломія тримала руки за спиною. Її очі сяяли, ніби в них застрягли крихти...

З життя3 години ago

Третій шанс

**Третя спроба** Ярина переодягла білий халат, сіла за стіл і відкинулася на спинку крісла. Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтись і...

З життя4 години ago

Я передбачала твій дзвінок, мамо…

Я знала, що ти зателефонуєш, мамо… Телефон задзвенів прямо під час пари. Олеся витягла його з кишені, глянула на екран...

З життя5 години ago

Саме цього мені бракувало…

Тьфу на тебе, ще й цього не вистачало… Оксана жила сама. Дітей у неї з чоловіком так і не було....

З життя5 години ago

Цілющий шлях до достатку

Ліки від лиха Любка й Володимир зустрілися ще в університеті. Обоє жили в гуртожитку. Що будуть разом, вирішили одразу, але...

З життя7 години ago

Вибач за затримку…

Олег давно не бачив рідного дому. Перші два роки, навчаючись у виші в іншому місті, ще навідувався на канікули. Мати,...

З життя7 години ago

Весільне свято старшого брата

Світанок вже розфарбував край неба рожевим, ось-ось зійде сонце. У купе всі спали, лише Данилу не спалося — він спостерігав...